Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
— Я радий, що зустрів тебе, Тодор… Бойова спілка в'язнів фашизму живе і бореться.
— Коли б ти знав, як ти мені потрібний. Керк щось надумав і повертає мене до Мюнхена неспроста. Він хоче перетворити мене на яничара, зрадника, але я… Я до останнього подиху…
— Вірю. Заспокойся, друже.
Вони ще раз обнялись, і Федір вибіг з кімнати.
Генерал Керк зайшов до кабінету і, не зупиняючись біля письмового столу, попрямував до вікна. Звідси було видно дорогу, якою вони тільки-но приїхали з Бад-Аусзе і якою поспішав зараз до перевалу «мерседес». Торнау і його гості вирішили повернутися до Мюнхена ще за дня. Мають рацію. Зараз уночі на дорогах Зальцкаммергута можна зустріти кого завгодно. Години за півтори вони вже будуть вечеряти в «Сен-Готарді», й цікавий до всього Дайн розпитуватиме про відвідини замку, а потім напише довжелезний безграмотний звіт. Нехай пише, може, у них там розв'яжуться язики і хтось таки обмовиться про справжню мету новоутвореної фірми.
Все це, сказати правду, не подобалося генералові. А більше дратувало те, що життя розвивалося за якимись непідвладними йому, Керкові, законами. Хлопчисько, на якого вчора й не глянув би, сьогодні диктує тобі свою волю, і ти, в чиїх руках були життя і смерть не таких щигликів, а людей справді чогось вартих, мусиш усе те його белькотання слухати, більше того, коритися. Мусиш, бо за ним стоять ті, хто править цим світом…
«Мерседес» блиснув на перевалі переломленим у вікні сонячним променем і зник, а генерал ще довго стояв біля вікна, вкотре вже обмірковуючи події цього дня. Треба все-таки з'ясувати, хто напав на «рено», хто вирішив прибрати з дороги Шольтена? Банда дезертирів чи група американських військовослужбовців, що звикли у себе вдома час від часу виїздити до сусіднього штату на «влови»? Це могли бути і хлопці із школи Вінклера. До речі, саме час подзвонити майорові й запитати, що йому вдалося з'ясувати відносно «замаху» на Шольтена. А головне, чи знайшлася валіза з препаратом професора фон Глевіца. Без препарату розслаблення волі навряд чи успішно пройде операція «Зомбі», і Тед з його норовистим характером, коли ми виведемо його у світ, може одбитись од рук.
Трубку довго не брали. Він ще раз, уже без будь-якої надії, набрав потрібний номер, але трубка раптом відгукнулася. Голосом не те щоб тверезим, але й не зовсім п'яним, черговий доповів, що майор Вінклер десь поїхав у справах і буде тільки завтра вранці. Трубка клацнула й замовкла. Генерал ще раз хотів набрати номер школи, але в цей час до кабінету ввічливо постукали.
— Заходьте!
Двері прочинились, і на порозі став капітан Зануссі. Це був низенький на зріст, кругленький чоловічок з колючим поглядом чорних очей. Для Керка його поява була цілковитою несподіванкою. З експертами останнім часом він майже не зустрічався, а тому забув про їхнє існування.
— Дозвольте? — несподіваним басом промовив Зануссі.
— Я вже сказав, капітане, заходьте. Що там у вас?
— У мене? — навіщось перепитав капітан. — У мене все гаразд… Тут, як мені здається, неприємності можуть бути у вас, генерале. Я, власне, прийшов попередити…
— Що там ще скоїлось?
— Приїхав вантажний «фіат» і забрав зі складу три ящики.
— Коли це сталося? — запитав Керк, пильно вдивляючись у чорні тернини під кошлатими бровами капітана.
— Позавчора о третій годині ночі…
— Хто чергував з охорони?
— Буш… Лейтенант Буш… Ну, той, що з вусиками.
— А хто приїздив?
— Якийсь Дайн із Мюнхена…
— Звідки вам відомо його прізвище?
— Там лишилась його розписка і ваше письмове розпорядження.
— То що ж вас тривожить, капітане?
— В ящиках були фальшиві гроші й матриці…
— Чи ви думаєте, що я про те не знаю?
— Могли забути. — Капітан заморгав, прокашлявся, витер хусточкою рота й вів далі: — Пробачте, екселенц, але моя служба змушує мене нагадати вам про ту недавню історію з вантажною машиною, вщерть наповненою ящиками з фальшивими фунтами стерлінгів й затриману саме в районі Бад-Аусзе! Тоді здійнявся цілий переполох, з Франкфурта сюди примчали наші експерти, представник Лондонського банку і троє кращих детективів Скотленд-Ярду на чолі з головним інспектором Радкіним.
— Ну то й що?
— Знову дзвонили…
— Хто?
— Інспектор Радкін… У Мюнхені з'явилися фальшиві фунти! От я і подумав: а що коли це ті, з наших ящиків?.. Номери купюр відомі. Військова поліція вважає, що вони з тих, які друкував ще Крюгер.
— Ви сказали про це Радкіну?
— Ні, спочатку я вирішив доповісти вам… Не знаю, для яких справ ви віддали тому Дайнові ящики з нашого складу, а тільки, думаю, треба подбати, щоб фальшивки не потрапляли в обіг. Цією справою вже зацікавився Інтерпол. Операцію «Бернгард» ще не завершено…