#Галябезголови

Загорівся! До діла! Коштовна обручка білого золота зі справжнім діамантом виявилася настільки дорогою, що Чорнобай уперше всерйоз замислився над тим, що треба терміново підвищувати бізнесову активність, якщо він хоче і надалі купати свою кохану в розкошах. Сховав обручку в тістечку, яке відомий столичний кондитер виготовив спеціально для Чорнобая: виглядало, як яблуко, і був у тому неабиякий прихований зміст. Уже бачив: заходить до Юлиного кабінету, тримає в руках диво-яблуко…

Та того дня все пішло не так. Спочатку саме тістечко-яблуко доставили із запізненням. Потім довго намагався засунути всередину тістечка обручку так, щоб не пошкодити самого кондитерського виробу. Потім не зміг додзвонитися до Юлі, аби уточнити: чи на місці? Потім вся вулиця поряд із диспансером виявилася закоркованою автівками, тож Чорнобаєві довелося паркувати свою машину не на звичному місці перед центральним входом, а за квартал від диспансеру. На додачу до всього тротуар перед будівлею розкопали комунальники, бо прорвало стару каналізаційну трубу, і повітря в радіусі з півкілометра вбивало таким ядучим смородом, що, здавалося, у цих пахощах нічого доброго не може статися апріорі. Аби оминути комунальну біду, Чорнобаєві довелося обійти будівлю диспансеру, щоб увійти всередину через чорний хід з двору. Сюди ж, у двір, виходили і вікна кабінету лікарки Юлії Володимирівни Литвин. Чорнобай ішов швидко. Його підганяли азарт і передчуття дивовижного щастя, яке точно розпочнеться разом із новим періодом його життя, бо Юля погодиться. Вона точно скаже «так», бо вона хоче його не менше, ніж він її. Усміхнувся, дістав з упаковки дорогоцінне яблучко: у руці донесе! Кинув погляд у вікно Юлиного кабінету…

Вона стояла біля столу лицем до нього. Зігнулася навпіл, що аж — животом на стільницю, на картки пацієнтів. Задрана спідниця на спині. Трималася руками за стільницю, аби хоч якось зафіксуватися, бо ззаду, зі спини її безбарвно і мляво трахав сивий товстун у формі міліцейського офіцера. У першу мить Чорнобаєві здалося — його жінку страшно і ганебно ґвалтують, бо на обличчі Юлі застигла гримаса гидливості. Та миттю пізніше сивий чоловік зі спущеними штанями відступив на крок, щось мовив жінці. Вона кивнула, перевернулася на столі. Усілася на нього, розчепіривши ноги, усміхнулася старому. Мотнула головою, відкидаючи назад пасма хвилястого волосся. І побачила за вікном Чорнобая… Не зупинилася. Обійняла сивого чоловіка, що наблизився до неї, судомно обхопила його ногами, закусила губку, і поки чоловік так само безбарвно і мляво продовжував добиватися для себе оргазму, з-за його плеча дивилася на Чорнобая винувато і благально. Він ніколи… ніколи за все своє життя не бачив нічого більш огидного! Затримав дихання, аби не знудило, жбурнув яблуко з такою силою — розлетілося ще у повітрі. Обручки не шукав.