Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Перша. Організатори впродовж трьох днів так і не змогли з’ясувати, кому належить честь скликати це зібрання — київським більшовикам чи «Київським обласним «советам» робітничих і солдатських депутатів».
Упродовж наступних 90 років дослідники не змогли встановити і кількість учасників заходу. Наразі в літературі можна знайти дані про 670 делегатів-селян та 905 делегатів-військових, що в сумі дає 1575 делегатів-селян, бо практично всі «солдати» були тими самими селянами. Є дані і про 2000, і про 2500 делегатів. Скільки їх було насправді — відомо лише Богові.
Українські націонал-соціалісти не могли дати собі ради і з набагато меншими цифрами, навіть простими, не говорячи вже про десятки або сотні. Так само тільки у «небесній канцелярії», можливо, зберігаються дані про те, кого, власне, представляли всі ці добродії, за якими квотами, за якою процедурою, де і коли вони були обрані. Оскільки встановити це навіть приблизно неможливо, повернімося до цифр.
Звіт про відкриття з’їзду, вміщений в есерівській «Народній волі», інформує: «зала зібрання повніша, ніж була під час Українського національного конгресу навесні. Більшість делегатів — українські селяни». Тоді, у квітні, у залі Купецького зібрання на Всеукраїнському національному конгресі зібралося приблизно 600 делегатів, що відповідає кількості сидячих місць у цьому залі сьогодні — 595. Умістити 1500 або більше людей у цім залі — а в цьому може переконатися кожен охочий — фізично неможливо. Оперний театр, до якого хотіли перенести засідання наступного дня, міг вмістити хіба 1300 осіб, в т. ч. до 400 — у партері. Достеменно відомо, що третього дня, 6 грудня, збори проходили в цирку Петра Крутикова на вул. Миколаївській (нині Городецького), проектна місткість якого становила 2 000 осіб. Це вся інформація про кількісний та якісний склад делегатів цього з’їзду, яку ми маємо в розпорядженні.
Про мету з’їзду. Офіційні документи з’їзду або не збереглися, або їх не було. У розпорядженні дослідників — лише звіти, надруковані в центральних органах УПСР та УСДРП (відповідно «Народна воля» та «Робітнича газета»).
Головним конфліктом І Всеукраїнського з’їзду рад робітничих, селянських і солдатських депутатів стало з’ясування стосунків між націонал-соціалістами та більшовиками. Суть конфлікту — більшовики називали відомий ультиматум РНК до УЦР «непорозумінням», націонал-соціалісти у відповідь називали вчорашніх політичних союзників та побратимів «гарцьовими соціалістами, продуктом розкладу царського режиму».
Головну політичну таємницю попереднього історичного періоду спересердя виказав генсек судових справ, есдек Ткаченко: «дев’ять місяців ми вкупі з більшовиками боролися проти Керенського і буржуазії, а тепер доходимо до війни», — отак пожалівся він усім присутнім.
Одне це речення перекреслює всі, наголошуємо — всі спроби Винниченка та його камарильї, а згодом і їхніх політичних адвокатів перекласти відповідальність за унеможливлення демократичної трансформації колишньої Російської держави — на Тимчасовий уряд.
Гострі суперечки поміж українськими більшовиками та націонал-соціалістами зупинив лише один неординарний вчинок. Цитуємо: «Припинити галасу не пощастило, аж доки хтось запросив проспівати «Ще не вмерла Україна». Потім із піднесенням проспівано було «Заповіт», чим збори трохи заспокоїлись, але говорити більшовикам і потім не дали. <...> потім урочисто, навстоячки вислухано було Третій Універсал». Після цього нічого не залишалося, як оголосити перерву, після якої настав час для двох нітрохи не важливих промов та для заслуховування привітання «від спілки вояків-калік». На тому перший день історичного, як згодом з’ясувалося, зібрання завершився.
Наступні два дні також пішли на з’ясування стосунків — перервати це захопливе заняття змогла хіба «бучна» овація, влаштована Грушевському: «кілька хвилин в залі лунає «Слава батькові — Грушевському! Слава Центральній Раді!» та громові оплески». Після того нашвидкуруч, практично одностайно ухвалили «видати відозву до всієї демократії Росії з приводу проголошення народними комісарами війни Україні» й оголосили «непотрібним та невчасним переобрання Центральної Ради», оскільки вона і без того «складається з всеукраїнських рад селянських, робітницьких та вояцьких депутатів, обраних на всеукраїнських з’їздах». УЦР, мовляв, складається також «з представництва демократії національних меншостей» (це, як ми знаємо, — відверта брехня. — Д. Я.) і взагалі, представництво в Раді «безперестанно поновлюється».