Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Аби не допустити побиття дрючками та іншим с/г реманентом сесія відкинула запропонований законопроект як недостатньо радикальний і зажадала написати новий, в основі якого «повинно бути цілковите скасування власності на землю та соціалізація її». У відповідь есдеки, есери та бундівці в ультимативній формі заявили про вихід зі складу Генсекретаріату.

Дві доби знадобилося есерам та їхнім союзникам, аби переламати бунтівників — 17-го числа було таки ухвалене їхнє рішення про відхилення запропонованого земельного законопроекту, створення нової комісії, яка і мала розробити новий законопроект «на засадах повного скасування власності на землю та соціалізації її».

Після такого рішення залишалося хіба закрити сесію. Це і зробив голова УЦР, причому, говорячи лапідарною формулою газетного звіту, його промова «обернулась в безперестанну овацію». Процитуємо з неї лише два — вступне та заключне — найпринциповіші, як нам здається, речення: «Перше, ніж замкнути це засідання, а разом з ним, сподіваюсь, останню сесію Центральної Ради, тепер уже найвищого революційного органу самостійної, незалежної Української Народної Республіки, дозвольте мені висловити глибоке почуття задоволення (на цих словах промову було перервано величезною овацією, котра раптом вибухнула в залі від слів «самостійна, незалежна». виділено нами. — Д. Я.). Від оплесків та покликів «Слава» кілька хвилин дрижали стіни Педагогічного музею)». Речення друге: «До побачення в Установчій раді Української Народної Республіки 9 січня! Нехай ніщо не припинить цього. До побачення, товариші», — закінчив свою промову М. Грушевський. Знов довго лунає овація» [68].