Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Урочисто проспівавши проти ночі 7 грудня «Вже воскресла Україна» і «Заповіт»[59], з’їзд пішов в історичне безсмертя, остаточно «легітимізувавши» тим самим узурпацію влади всередині українського націонал-соціалістичного руху групою Винниченка та його прихильників.
Не можна забувати: вся «легітимність» УЦР походила від Всеукраїнського національного конгресу, провідна роль у скликанні і проведенні якого належала політичному крилу «Старої громади» — Українській партії соціалістів-федералістів. А вирішальний вплив в обох структурах із довоєнних часів, як ми пам’ятаємо, мали члени вільномулярських лож.
У цьому контексті ми схильні оцінювати приховане від сторонніх очей значення I Всеукраїнського з’їзду рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. Проводу УНР він давав політичну можливість зафіксувати, «узаконити», «легітимізувати» остаточний розрив організованого українського націонал-соціалістичного руху із поміркованими елементами, які попри політичну кон’юнктуру продовжували обстоювати еволюційні, правові, легітимні підходи до модернізації тієї частини «українського народу», яка опинилася під владою Росії.
Якщо сказати зовсім просто — з’їзд давав можливість радикальним національним соціалістам «вийти» з політичної тіні Національного конгресу, розірвати пуповину, яка пов’язувала УЦР та його творців, насамперед з-поміж соціалістів-федералістів, позбутися їхнього політичного та інтелектуального впливу і взагалі викинути їх з політичного життя як непотріб.
Неочікуваний для Грушевського та його політичної групи об’єктивний політичний наслідок з’їзду — усунення їх від реальних важелів впливу. Адже відмова від переобрання фактично паралізованої УЦР зумовила теоретичну неможливість переобрати і Малу раду і переформатувати Генеральний секретаріат, до якого фактично перейшла «влада» в УНР.
Третій наслідок — остаточний перехід вітчизняного націонал-соціалізму на рейки розбудови УНР на «радянських» засадах, які, фактично, мало чим відрізнялися від аналогічних у ленінській Росії. Після 6 грудня 1917 р. Малій раді надалі залишилося ухвалювати хіба історичної ваги документи типу «Закону про шкільне правління».
Натомість політична доля Генсекретаріату судила йому, аж до смерті через 5 місяців, розподіляти десятки мільйонів рублів, залишених у спадок від Тимчасового уряду, далі провадити курс на розвал фронту та збройних сил, з’ясовувати стосунки з петроградськими більшовиками і взагалі реалізовувати владу в повному обсязі[60].
Проект Конституції УНР і його легітимність
16, 17 та 20 грудня «Народна воля» ознайомила своїх читачів із проектом Основного закону УНР, підготовленого профільною комісією УЦР.
Найзагальніші параметри документа: 72 статті, 8 розділів, які позиціонували УНР як парламентську республіку у складі «Федеративної Республіки Російської» — добре відомі дослідникам та науковому загалові. Звернімо увагу насамперед на системні проблеми цього документа. Ці проблеми, на нашу думку, навіть у разі імплементації Конституції УНР у поточну політичну реальність унеможливлювали її, держави, подальший сталий розвиток — навіть за найсприятливіших зовнішньополітичних умов.
Ці проблеми цілком ясно видно вже у формулюванні першого рядка першого параграфа першого розділу Конституції, який мав назву «Загальні постанови». Згаданий параграф, який починався виразом «Відновивши своє державне право», був безглуздим і з юридичного, і з історичного погляду. І ця безглуздість полягала в тому, що «Україна яко Народна Республіка» ніколи не існувала не тільки як Республіка, але і як держава взагалі.
Отже, ніякого «державного права» вона відновлювати не могла, а могла, навпаки, це «право» лише проголосити. Оскільки res public’у, тобто громадську річ, за визначенням проголосити можуть тільки громадяни, в даному випадку — громадяни Російської держави, які проживали на території її південно-західної частини, остільки нічого «відновити» сама Республіка не могла. Її ще не було проголошено громадянами, яких просто забули запитати: чи хочуть вони, громадяни Російської держави, проголосити Українську республіку, яка буде «входити заразом» до складу федеративної Росії?