Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Якщо всіх попередніх свідчень, які підтверджують такий висновок, замало, то ось ще одне: «...серед переважної більшості членів українських фракцій соціал-демократів і соціал-революціонерів доволі міцно закріпилась була ще одна ілюзія, а саме та, що новонароджена Українська Народна Республіка (яка не була ані суб’єктом, ані об’єктом міжнародного права. — Д. Я.) своєю ініціативою у справі мирних переговорів з Центральними державами може спричинитись до припинення війни й заключення загального миру між усіма воюючими державами. <...> В кожному разі в українських соціал-демократів і соціал-революціонерів було тоді настільки почуття реальності, що вони не ховались за якісь абстрактно-теоретичні міркування і справу миру ставили в усій її реально-практичній необхідності»[46].
Ховатись і справді не було ніякої потреби. Уся історія зі скликанням УУЗ — зайве тому підтвердження. 11 листопада на надзвичайному засіданні Малої ради законопроект про скликання УУЗ представляв Олександр Севрюк. Після короткого обговорення МР ухвалила: «право брати участь в Українських Установчих зборах» мають «громадяни Російської республіки» (!!!). І це не жарт — це протокольний запис.
Друге рішення — «рештки голосів кожного списку, на бажання виборців даної округи, можуть бути з’єднані з рештою голосів різних партій в інших округах». Третя світового значення інновація містилася у постанові Української Центральної Ради щодо затвердження Закону про вибори до Українських Установчих зборів від 11, 16 листопада — дарма що УЦР з цього приводу ніколи не збиралася.
Ще одна інновація була такою: «здати на Генеральне секретарство військових справ[47] безпосередні виконавчі заходи, потрібні, щоб технічно налагодити вибори до Українських Установчих зборів для найшвидшого їх переведення та успішного ходу». Але цим не обмежились.
Четвертий винахід українських «державотворців»: округи для виборів в Українські УЗ сформували для територій, які до складу УНР не вписали навіть III Універсалом. Це — Острогозький виборчий округ у складі Бірючанського, Богучарського, Валуйського та Острогозького повітів Воронезької губернії, Новооскільський повіт Курської губернії.
«Крім того, — читаємо в розділі першім «Закону про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки», — полишається право окремим адміністративним одиницям, зазначеним в цім Законі території, заявити <...> про своє бажання взяти участь у виборах до Українських Установчих зборів — і тоді комісія прилучає їх до суміжної виборчої округи»[48]. І це п’ятий технологічний винахід організаторів виборчого процесу.
Та на цьому не зупинилися. Ще 28 листопада есерівська фракція провела через Малу раду (участь у цьому засіданні взяло аж 26 її членів) «майже одноголосно» ухвалене рішення про скликання в Києві на 10 грудня «наради всіх обраних від України до Всеросійських Установчих зборів депутатів». На просте питання — навіщо скликати таку нараду на 10 грудня, якщо відкриття Всеросійських Установчих зборів призначене на 28 листопада? — Севрюк відповів: тому що «скоріше наради скликати було неможливо».
Генеральну урядову лінію вирішив роз’яснити особисто голова Генсекретаріату. Уряд, як запевняв він з трибуни, — «дбатиме про організування міцної центральної власті, котра спиралася би на всі демократичні сили і могла б зміцнити здобутки революції». Це по-перше. А по-друге, вів далі Володимир Кирилович, ГС «обстоював і обстоює за Всеросійськими Установчими зборами і буде їм допомагати у творенні центральної власті» на федеративних засадах. «Всі сподівались якоїсь важної заяви, а вийшло коротко і просто. Члени Малої ради усміхаються. «Меншості» шепчуться і починають сміятись. Тихий сміх опановує всіма, в тому числі і самим Винниченком», — записано в протоколі[49].