Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Відкритим залишається питання: а який би суд міг розв’язати суперечку між цими «національними союзами» з найпростішого, найбуденнішого питання? Ці вади стали зрозумілими буквально за тиждень після оприлюднення «проекту».
Написати та винести на суд людський таке могли лише особи в стані крайнього розумового розслаблення. Робити фаховий юридичний аналіз зазначеного проекту Конституції УНР, на наш погляд, марно. Бодай тому, що не правники його готували. Аналіз неправового документа, підготовленого неюристами, може тільки на фарс перетворитися. Залишмо цю справу фахівцям.
VIII сесія УЦР
Захід розпочався 12 грудня близько 18.30 у Педагогічному музеї.
Відкриваючи сесію, Грушевський попросив прийняти до складу УЦР із правом дорадчого голосу «всіх депутатів Російських Установчих зборів загальним числом більше 50». Здавалося би, внаслідок такого рішення число всіх членів УЦР повинно було скласти 793/798 + «більше 50») понад 850[64].
Точну кількість учасників ми не дізнаємося ніколи: газетні звіти про засідання (а протоколи, як завжди, не велися) це питання соромливо оминають. Зі звіту з засідання 17 грудня, вміщеного в «Народній волі», можна дізнатися: за даними мандатної комісії, «в Центральній Раді є коло 250 членів новообраних, котрі за цієї сесії тільки перший раз прийшли в Центральну Раду»[65]. Але хто і коли обрав цих людей — абсолютна таємниця. Якщо їх обрали після 30 липня, то кількісний склад УЦР мав би перевищити 1000 осіб!
Те, що цього насправді не сталося, засвідчує звіт про голосування того самого дня: участь у ньому брало від 245 до 252 членів УЦР[66]. Пленуми Ради продовжували відбуватися у залі Педагогічного музею, а не, наприклад, у цирку Крутикова чи кінотеатрі Шанцера, які могли прийняти одночасно від 1000 до 2000 осіб. Зал засідань Педагогічного музею міг вмістити хіба 250 осіб (ще 250 осіб могли розміститися на балконі, призначеному для публіки); для ухвалення будь-якого рішення УЦР згідно з її регламентом треба було 50% + 1 голос, тобто мінімум 397/398 голосів.
Але такі дурниці керівництво УЦР не цікавили. Важливо було інше. І саме на цьому наголосив голова Ради, відкриваючи її засідання. «Найважніше, що за цей час було зроблено, — проголошення Української Народної Республіки. Проголошення її викликано бажанням самого народу українського, — не зморгнувши оком збрехав Грушевський, — і я думаю, що і ви обізветеся щиро, коли я кликну “Слава Українській Народній Республіці!”».
Головуючий не помилився: «на ці слова збори озвались громом оплесків і голосним «Слава». Всі присутні в повнісінькій залі та на хорах встають і роблять М. Грушевському овацію».
За овацією прийшло голосування за резолюцію довіри Малій раді та побажання їй «щасливо довести Україну до Української Установчої ради» — саме за це з «повнісінької зали» проголосувало хіба 159 з присутніх. «Утримались», певно, у повному складі, українські есдеки[67], але і це особливого значення не має: 250 місць у партері мінус 159 дорівнює в підсумку 91. І це був перший тривожний дзвінок для Грушевського: в Раді визрівав розкол...
Причина стала зрозумілою увечері 14 грудня, коли писар УЦР Михайло Єреміїв (1889—1975 рр.) зачитав «Тимчасовий земельний закон», підготовлений на підставі відповідних ідеологем, закладених у III Універсалі. Помірковані політики Ради булі шоковані, вони доводили «нездатність та двозначність закону з юридичного боку», переконували, що він «не відповідає III Універсалу», є «узурпацією прав Установчих зборів», «внесе не лад і спокій, а розбрат» тощо. Шоковані були і носії радикальних поглядів. «Всі майже одноголосно» виступили «проти запропонованого законопроекту. Тому, що не на всі їх питання відповідає законопроект, не цілком знищує приватну власність. А головне — залишає недоторканими господарства, які мають 40 десятин». Універсальну думку висловив такий собі селянин Манько: «поїхати додому з таким законом, значить дрючка отримати».