Грушевський, Скоропадський, Петлюра

На тому самому засіданні він виступив із заздалегідь підготовленим повідомленням такого змісту: «по відомості фінансових кругів (яких? — Д. Я.) в Петрограді єсть німецький штаб, на чолі якого стоїть фон Люціус[56]. Штаб дає директиви більшовикам; введені в Петроград нібито латиські полки, справді є німецькі (виділено нами. — Д. Я.), якими фактично розпочалася окупація Петрограда. Німецький штаб ставить метою зруйнування державних заводів, що працюють на оборону. Він же навмисно мусирує калединську історію і він же розробляє план знищити Україну «во что бы то ни стало», бо Україна, єдине здорове тіло в державі, яка може об’єднати всю Росію (виділено нами. — Д. Я.). Остаточний план німецького штабу — після ліквідації більшовиків вернути монархію».

На жаль, не знайшлося на тому засіданні людини, яка би порадила Івану Гнатовичу читати газети, в т. ч. київські, які 1917 р. були перепов­нені матеріалами про співробітництво німців з більшовиками. На жаль, не знайшлося на тому засіданні людини, яка б відверто запитала його: а чи перевіряв він цю інформацію? Приміром, через багаторічного провідника української «Громади» в Петрограді Петра Стебницького, між іншим, за статусом — члена Генерального секретаріату. Проте присутні на засіданні, мабуть, із почуттям глибокого задоволення почули та «взяли до відома» від Винниченкового заступника повні оптимізму слова: «Настрій в Петрограді такий, що більшовики довго не продержаться. Всі з надією дивляться на Україну і чекають від неї спасіння»[57]. З погляду вічності, справді, більшовики протрималися недовго — рівно 74 роки без трьох днів після цього засідання ГС.

Тим часом на хвилі оптимістичного повідомлення урядовця МВС генсекретарі прийняли до відома повідомлення керівника зовнішньополітичного відомства такого змісту: 1) «Франція мусить визнати Українську Республіку» та 2) представникам Сполучених Штатів та Великої Британії «так само була дана порада — признати Українську Республіку»[58] (виділено нами. — Д. Я.). На жаль, у сучасному українському академічному лексиконі нема адекватних термінів для характеристики політичних діячів, які наважуються давати поради такого ґатунку. В іншому випадку для цього якнайкраще підійшов би термін медичний, а саме — «оліго­френія», тобто набута розумова відсталість, отримана внаслідок органічних ушкоджень головного мозку.