Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Ельвіра ще щось пролепетала, кілька банальних фраз, кілька загальних слів, потім притьмом підвелася, підійшла до капітана впритул і промовила:
— Богдане, ну?
— Що ну? — капітан уже зрозумів, до чого йдеться. Але, чекаючи на якусь підступність, думав, як викрутитися.
— Ліжко. Це єдине, що потрібно мені зараз. І негайно. Потім можеш робити й думати все, що завгодно. Мене це вже не цікавитиме.
Вона притиснулася до Богдана так міцно, що капітан відчув її і руди аж спиною. Лише на мить він закляк від несподіваного повороту подій, а вона зненацька схопила його в оберемок, і з такою силою жбурнула на ліжко, що він мало не вдарився головою об стіну.
Отямився, коли Ельвіра, осідлавши його, трудилася так, що єдине, про що він міг думати, так це тільки проте, як він завтра виправдовуватиметься перед своїми сусідами.
Ельвіра спочатку сопіла, потім стала потихеньку завивати і врешті стриматися вже не могла… І лише те, що її рот затулила Богданова долоня, не дало змоги жінці закричати на весь санаторій тієї миті, коли, здавалося, до неї підімкнули 220 вольт — так її трусонуло. Ельвіра впала капітанові на груди. її перса виявилися великими й пругкими, аж ніяк не схожими на ті, які Богдан бачив у інших, значно молодших жінок.
— Оце так… — лише прошепотіла, злізаючи з нього. Вона і справді злізла, як злазять з коня. Не соромлячись, не прикриваючись, підійшла до своєї сумочки, дістала серветку, не відвертаючись, витерла своє грішне місце, одяглася й вийшла.
Капітан ще довго лежав, не міг оговтатися. Він так і не встиг відчути, гарно йому було чи ні…
Ранком вони зустрілися на пляжі. Капітан лише тепер роздивився, що Ельвіра мала чудову фігуру й вигідно вирізнялася серед інших, молодших за неї жінок, які в свої двадцять-тридцять років уже встигли взятися жирком.
Після вечері Ельвіра запросто підійшла при всіх до капітана.
— Я завтра від’їжджаю додому, в Москву. Якщо ти не проти, я прийду до тебе. На всю ніч, — додала вона.
— Приходьте, — несподівано для себе сказав капітан.
Піймав себе на тому, що чекає її. А Ельвіра все не йшла. Уже в
коридорі затихли кроки відпочивальників. Ельвіри не було. Більше капітан її в санаторії не бачив.
Наступного дня в їдальні за сніданком на тому місці, де донедавна сиділа Ельвіра, трапезувала якась жінка років шістдесяти…
…Генерал-прикордонник нічого не підозрював. Усе йшло, як і раніше. Ельвіра чудово робила свої домашні справи, була прекрасною матір’ю і вірною… донедавна — вірною дружиною.
Як і в кого Ельвіра дістала номер київського телефону капітана — загадка. Дзвінок пролунав у його кабінеті приблизно за півроку після того пам’ятного випадку в Сочі.
Діалог телефонний — короткий, але зрозумілий. Вона хоче його бачити й завтра вже виїжджає до Києва. Просить замовити готель і зустріти її.
Капітан, як виявилося, зробив це із задоволенням. Готель «Київ» став для неї і для нього на дві ночі чудовим пристановищем.
їм було гарно. Жодних слів кохання, навіть без особливих пестощів. Тільки шалений секс. Секс — до нестями, до запаморочення, до виснаження, до конвульсій замість оргазму.
Поїхала, нічого не сказавши, нічого не попросивши, нічого не пообіцявши…
Якось, перебуваючи у відрядженні в Москві, капітан зателефонував Ельвірі. Вона приїхала в готель, де він зупинився, сказала, що рада його бачити, але від інтиму відмовилася. Вона все розповіла своїй другій половині про стосунки з Богданом, назвавши ім’я і прізвище капітана, і пообіцяла чоловікові більше нічого подібного не робити…
Глава перша
Небезпечна щирість
1
Під ногами, відгукуючись дитинством, скрипів свіжий білий сніг. Таких снігів не було давно. Богдан Данилович Зорій ішов пухкою білою скатертиною, а з дитинства випливали інші сніги: великі, важкі, з заметами до дахів сільських хат. Згадалися колишні зими з крутими морозами, з дитячими розвагами, безтурботними мріями про неодмінно щасливе майбутнє. Коли все життя ще попереду. Коли навіть не задумувалися, яким воно буде. Те життя. Просто жили. Увесь світ — біля ніг: безмежний, добрий, передбачуваний. Ще не відчули на собі явної людської підлоти, хвороб, нещасть, горя, втрат. Це все теж ще було попереду. Десь там — далеко-далеко. Одне слово — в майбутньому. І тяжкі розчарування, і зради, і смерті рідних, і зневіра, і нелюбов.
Він добре пам’ятав заметілі, що вкривали снігом усе навкруги так, наче ніколи й не існувало чорної ріллі, вилинялої жовто-брудної трави…