Соло бунтівного полковника. Вершина

Шершун ішов та йшов, минаючи будинок за будинком, квартал за кварталом, вулицю за вулицею. Отямився, коли

відчув, що начебто щось змінилося навкруги, звалився якийсь тягар, який він буцім ніс на собі. Ніс так тяжко, від чого аж; (посилився, ніс найважче, що буває на цьому світі. Ніс не своє, а чуже — зневіру й підлість, нещире сумління та показушну відданість справі.

Генерал озирнувся. Поруч копошилися люди, яких було небагато. Шершун відчув, що вони його не дратують, як ще з десяток хвилин тому, коли він ішов сюди. Ніхто не звертав на нього уваги: усі ходили сюди-туди, іноді, зупиняючись, щось розглядали, обговорювали, радилися.

Шершун стояв на Андріївському узвозі, оточений сотнями картин, різних дрібничок, полотняних сорочок та лляних вишитих рушників, дерев’яних виробів. Тільки зараз, добряче спіткнувшись, він глянув під ноги й усміхнувся. Це ж треба таке! Побачив бруківку — і з’явився настрій, щезло відчуття якогось відьомського втручання, тягаря.

Генерал підійшов до таксофона, швидко набрав службовий номер полковника Зорія. Той відразу взяв слухавку.

— Богдане, привіт! Що робиш? — навмисне якомога безтурботніше промовив Шершун.

— Даю цінні настанови своєму колезі на ім’я Віктор і одночасно намагаюся допетрати, чи він їх правильно розуміє, - спробував пожартувати Зорій.

— Ага, зрозуміло. Отож коли переробиш усі нагальні справи державної ваги, без вирішення яких вона, тобто держава, може враз провалитися до бісової матері, так відразу ж можеш відпочити й помилуватися найціннішим у нашій столиці мистецьким арсеналом. Думаю, там ти матимеш змогу вибрати собі до душі один із найабсурдніших у світі сувенірів — москальську матрьошку в українському вбранні. Тільки, коли поспішатимеш, не спіткнися, як це зробив щойно я, бо для таких, як ми, асфальту тут спеціально не постелили. Можеш навіть відвідати свого улюбленого наркомана — він дуже зрадіє. Щоправда, гуляти в тих місцях бажано було б самому, без супроводу.

Щоб ніхто не заважав милуватися екзотикою середньовічних замків. Бувай.

Шершун грюкнув дверима телефонної будки й попрямував узвозом знову вгору. Перед Андріївською церквою

різко звернув ліворуч у невеличкий прохід. Саме через нього можна потрапити в тил цієї історичної споруди — там починався парк з не надто доглянутими алеями, зі щербатим тротуаром, занедбаними деревами. Але тут майже завжди малолюдно, тож будь-який хвіст Шершун міг вирахувати без особливих труднощів.

Поблукавши парком по недбало почищених доріжках, позітхавши над напіврозваленими підпорками історичної церкви, яка за такого «ретельного» догляду могла в будь-який час посунутися донизу, туди, поближче до Дніпра, генерал не зустрів жодної людини, яка пройшла б повз нього. Шершун, звичайно, розумів, що відсутність явного хвоста зовсім не свідчить про те, що його немає. «Наружка», знаючи, що стежить за своїм високопрофесійним колегою, може спокійно чекати навколо енного місця й фіксувати всіх, хто піде слідом за «об’єктом».