Міцний кулак туарегів

— Ще б пак, чув!

— Шейх, сказав, що стане табором уже за десять днів? — запитав Гасан.

— Здається, за десять. Це означає, що на п'ятий день ми будь-що повинні побачити Улд Біску! — міркував уголос Карембу, й очі в нього палали.

Хлопці не мали часу докладно пояснювати все Ісмаїлові.

Решту ночі й ранок розвідники щодуху гнали віслюків, а о десятій живі та здорові дісталися до Ель-Атеуфа й сказали старому купцеві, що той заробить п'ять дукатів, якщо миттю спорядить двох верхових верблюдиць і покаже найкоротшу дорогу в Мелікку.

За півгодини по тому троє прудконогих верблюдів мчали юних верхівців та провідника рівним битим шляхом до Гардаї. Ще було далеченько до вечора, а хлопці вже розповіли старенькому володареві Мзабу про все, що вони виявили «цілком випадково».

Старий одразу ж наказав кільком найліпшим наїзникам вирушити непомітною гірською стежиною з хебки до тих місць, де, за попередньою домовленістю, туареги мали чекати на послання. Завдяки ще одній «щасливій нагоді» табір Улд Біски в глухих горах був не далі одного дня їзди від таборища шейха Бен Манзура, що ховалося на безлюдному підніжжі Рас-Могабула.

Гасан у супроводі спеціального хабіра та кількох озброєних пахолків негайно повернувся на місце, з якого було зручно спостерігати Манзурове таборище.

На п'ятий день, знову приїхавши до Мелікки, Гасан побачив розвідників і Улд Бісчин авангард загону найзнатніших туарегів. Того ж вечора сам Улд Біска обняв безмірно щасливого й гордого Гасана.

А наступної ночі через Мелікку почали проїздити гінці від окремих племен, родів і родин уаргельських шаанбів, бо з десятитисячними стадами не легко вийти з дикої гірської країни, та ще коли стада випасалися по незліченних малих горах і долинах.

Отже, в ту місячну ніч навколо Бен Манзура аж, кишіло людей та тварин. Після полуночі пустеля знову поринула в сон. Гінці, передавши донесення своїх шейхів і вислухавши накази головного шейха, чвалували до своїх віддалених пастуших таборищ.

Місяць уперто і яскраво світив до четвертої години ранку. Про напад на шаанбів не могло бути й мови.

Присутність головного грізного вождя, а також дружин та дітей цього зарозумілого володаря, напевно, подесятерила б безстрашність загартованих у битвах шаанбів.

За таких обставин бій безумовно тривав би довго, а туареги не знали, де насправді розмістився найближчий ворожий резерв.

Шаанбських воїнів, озброєних до зубів, було щонайменше дві тисячі. У розпорядженні месників були тільки ті півгодини, коли ясний місяць помутиться перед світанком. Оце й усе, що могло вирішити результат боротьби з переважаючими силами ворога на ворожій території, за тисячі кілометрів од Ахаггару…

Тим часом як Фетум, слуги й хлопці сиділи в сусідній невеличкій долині побіля стада осідланих мегерів, воїни наче тіні готувалися до бою, до бою не на життя, а на смерть. Улд Біска разом з десятьма молодими лицарями стояв перед султаншею, очікуючи розвідників, які наче гадюки поплазували прямовисними східцями до сплячого Бен Манзурового дуару.