Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Перш ніж вершник оговтався, його вже зв'язали. Кінь стояв покірливий і сумирний — досвідчена рука зупинила його, схопивши вмить за вуздечку, і єдиним порухом примусила тварину підкоритися.
Улд Біска легенько копнув бранця, щоб той швидше опритомнів. Раптом серед напруженої тиші пролунав голос Гасана:
— Уллаг! Та це ж Махмуд Алі!
Цікавість так розпалила хлопця, що він, аби дістатися сюди, проліз попід черевами верблюдів. А тепер з радощів мало не збожеволів.
Махмуд Алі побачив Гасана, якого давно вважав мертвим. Череваня охопив жах. Він, дико рикнувши, покотився до скелі й був би геть розтрощив собі голову, коли б султан не наставив ногу і не зупинив його.
Улд Біска здивовано спитав:
— Ти знаєш цього пса?
— Бачив…
Гасан якомога стисліше розповів, як Махмуд Алі у Тріполі мало не вбив його і як за те був вигнаний із бейлікату. Як хлопці здибалися з ним на святому полі в Кайруані, коли він з бандитами грабував небіжчиків. І як він потім надовго зник.
— Цього досить, щоб його смердючий труп кинути гайворонню, — урвав Гасана султан.
— Вислухай усе, прошу тебе, сіді! На мою думку, цей негідник винний у ганебній смерті вашого Кхеддеша.
Улд Бісчині очі дико спалахнули. Гасан затремтів і промовив:
— Я буду радий, якщо помилився…
Улд Біска, більше нічого не розпитуючи, відпустив Гасана й порухом руки покликав воїна.
— Коня візьмемо з собою, — кинув він.
Воїн швидко відійшов, аби виконати наказ.
Караван мовчки квапливо рушив, і, коли нарешті покинув небезпечну улоговину, вперед вислали розвідників. Незабаром стало відомо, що прохід вільний. Син Мадгі, внук кайда Ель-Голеа, стояв табором кілометрів за п'ять на схід, в уеді Оливок, де було велике джерело, але нічого не підозрював.
Аж наприкінці ночі туареги розташувалися в круглій, оточеній стрімкими скелями ущелині, далеко навкруги розставивши пильну сторожу. Проте розпалити багаття не наважилися.
Вони вирішили по двогодинному спочинку відступати з хебки далі.
Коли під час відпочинку до Махмуда Алі підійшов Улд Біска, черевань припав чолом до пурпурових носків султанових марокканських чобіт, як вивчений мисливський пес кладе ніс на ногу свого господаря, коли чокає на його накази.
— Чому ти сьогодні вранці їхав Мишачою дірою? — суворо запитав султан.
— Я хотів домовитися з шейхом Бен Манзуром, — без вагання відповів Махмуд Алі, втупивши рисячі очиці в запнене обличчя цього високого на зріст, величного й, видно, знатного туарега.
— Ти й досі цього бажаєш? — ущипливо запитав султан.
А що Махмуд Алі, який лежав перед ним, на це, очевидно, не відповів би, то Улд Біска змахнув рукою. Воїн приніс хустину й мовчки розгорнув її.
Серед напруженої тиші бранець звів угору вологе брезкле обличчя, яке помалу й страхітливо наливалося кров'ю і стало майже фіолетове.
Всі чули, як Махмуд Алі хрипів, як задихався.
Султан знову змахнув рукою. Бойовий трофей — голову шейха, чия кров була пролита за кров замордованого, — знову загорнули в хустину, і воїн відійшов.
Хвилину тривало грізне мовчання. Потому султан сказав:
— Хоч я й не зміг виконати твоє бажання, аби ти побачив пса Бен Манзура й віч-на-віч переговорив з ним про ваші лиходійства, проте мені здається, що це не принесло б тобі великого зиску. Володар Шаанби вже нікому, і тобі теж — ніколи нічого не заплатить!
— Я не мав на гадці ані рабів, ані золотий пісок, о сіді!
— Знаю, що в монастирях Теджаджна тьма-тьмуща золота й рабів… Ти, певно, їхав заради чогось важливішого! То коли ж клята Шаанба мала зрадницьки напасти на еміра-ель-мумма, геройського султана Абд-аль-Кадіра, щоб християнські вовкодави захопили його і за ту мерзенну службу посилили на наших хребтах тягар влади тих, хто зраджує нашу країну?
Махмуд Алі вельми збуджено й квапливо промовив:
— Той, хто, як я замолоду, бачив на власні очі міць франків і Франкістану, бачив там на півночі ливарні гарматні заводи, що вивергають у ніч полум'я, наче ланцюги розбурханих вулканів, той розумів, що то не боягузтво, коли дитина сховається від настирливого наїзника в милосердних складках материного халата…
— А яку винагороду дістав ти від франків за свій шакалячий страх перед їхніми гарматами, що були б безпорадні проти непохитної волі всього нашого народу, коли б він мав непідкупних вождів, — ти, вбивця дітей, ти мародер, ти, хто раптом виявив у собі глибокі знання світової політики саме тієї миті, коли заклятий ворог нашої землі вирішив купувати між недолюдками зрадників?