Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
— Ще раз сердечно вітаю вас усіх! — повторив він. Його голос лунав так гучно, що аж відбивався вдалині луною.
Чоловіки зняли з голів верблюдячі сідла і віддали їх напівголим чорним рабам, які виринули з темряви. Раби одразу ж поклали дерев'яні червоні сідла навколо вогнищ, наче поставили зручні крісла. Решта присутніх теж сердечно привітали прибулих із Ель-Голеа.
А грізний володар Шаанби, Манзур, узяв Ахмеда під руку й посадив на почесний килим праворуч од себе.
— Які вісті приніс нам, Ахмеде? — голосно почав шейх, коли всі мовчки викурили люльки.
— Могутній муж, шериф Махмуд Алі, якого прислав до нас святий ігумен ордену Теджаджна, велів переказати великому шейхові Вен Манзурові таке: «Вислухавши твоїх послів, ми прийняли твою пропозицію й спорядили п'ятсот найліпших наїзників. Вони сьогодні вирушили з Ель-Голеа на північ, щоб перетнути шлях до відступу негідникам із Ахаггару. Хай знищить їх аллах, коли він не дозволить це здійснити нашим спільним силам!»
— Вже за саме нахабство, з яким вони вдерлися до центра нашої суверенної території! — роздратовано вигукнув другий ель-голеаський вершник.
— Щиро дякуємо вам, шляхетні брати, за те, що ви знову так великодушно доводите спорідненість нашої Шаанби! Негідні туареги більше ніж відважні. Вони отруйні, як піщані рогаті гадюки! їхній ватаг — мабуть, тричі клятий диявол. Інакше я не можу пояснити собі, як він міг тут, у наших горах, наставити нам таку пастку. Послухайте!
Допіру ви довели мені, що від цієї вікопомної миті Шаанба від Мелікки і аж за Ель-Голеа перетвориться на суцільне ковадло, на якому ми спільними силами розтрощимо всіх, хто тільки наважиться до нього наблизитися!
Зрозуміло, що я можу відплатити вам за вашу вірність тільки щирістю. Слухайте далі!
Спершу вони спробували відірвати нас од Уаргли, вдаючи, ніби їх сила-силенна. Але наші розвідники пройшли усю країну й допомогли нам викрити хитрість ворога.
Туареги підступно обрали саме весну. Адже вони також пастухи й так само добре знають, що на спаді зими наші численні й зголоднілі стада треба принаймні хоч на цей короткий місяць вигнати на пасовиська, аби телята, верблюденята й лошата у виснажливу літню спекоту не загинули. Я підозрюю, що хтось виказав їм, що наші найбагатші пасовиська лежать на передгір'ї Батен. Тому їхні вивідачі й никали там весь час. Ми мусили стерегтися їхнього удару, який важко було б одбити — наші численні стада перешкоджали б нам маневрувати.
Крім того, кожному відомо, що великі стада не можуть напастися на одному місці, їх треба переганяти.
А тим злочинцям саме цього й треба. Отже, я день у день гнав стада вгору проти схилу уеду Нісса, щоб дістатися ближче до південного схилу, де неподалік лежить Лагуат.
Але несподівано приїхав посол султана Бену Лаарба і зажадав, аби ми покинули територію ще до заходу сонця, інакше матимемо справу з цілим Лагуатом!
Нас відігнали на витолочені долини. І все це через те, що негідники туареги підбурили проти мене мого дядька, марабута ет-Туаті, бо я, мовляв, свого часу не звернув уваги на його лист і не став єдинокровним братом найлютішого ворога в ім'я якоїсь політики святенників, про яку домовилися любі мулли на соборі в Тунісі! Я знаю, вони хочуть вільних синів пустелі обернути на догідливих рабів султана гашемів, Абд-аль-Кадіра, якого мулли без нашої згоди спочатку оголосили оборонцем усіх віруючих, а тепер прагнуть, аби ми всі були на побігеньках у того зарозумілого священикового сина.
Тож збагніть: мій віроломний дядько, марабут ет-Туаті, об'єднався з туарегами, замість зрозуміти, що я, шейх Бен Манзур, не слуга нікому! А коли хто і потребує моєї допомоги проти ворогів нашої віри, хай це буде навіть отой молодший Абд-аль-Кадір, син святого мужа, той повинен спершу сам прийти і попросити мене про союз, як і кожного, хто рівня мені за своєю владою та походженням!
Шаанба, поки віку мого, — це я, і ніхто інший! Адже я повинен боронити честь її воїнів, а коли б я забув про це, то до мене завтра ж прийдуть і скажуть: «Ми обрали тебе вождем, але віднині ти вже не керуватимеш нами, ми знайдемо дбайливішого оборонця нашої честі».
Так! Ці вчені мулли не думали про те, що ми, обрані вожді вільних арабських кочівників, не муедзини, котрі будять ледачих жінок на сході сонця, аби ті не забули приготувати чоловікам сніданок! Муллам байдуже, що вони самі сліпі, старі й тупі.
Отже, шановні гості, я пообіцяв старому лагуатському султанові відомстити за надзвичайну «гостинність» — хай тільки прийде час!