Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

До речі, відповідальність за злочинні дії окремого поліцая чи групи поліцаїв пересічний українець і поляк здебільшого покладали не на німецьких окупантів, а на українську чи польську громаду, представником якої і був цей або ці конкретні прислужники гітлерівського режиму. Тому й виходило так, як, наприклад, повідомлялося у друкованому органі «Східні землі Речі Посполитої» польської підпільної організації «Польща бореться». Газета писала: «Пересічний поляк у Львові спостерігав за тим, як “працює” українська поліція, виконуючи німецькі розпорядження, і в ньому зростала ненависть до українців. Той самий поляк, коли б мешкав у Варшаві і бачив, що виробляє польська поліція, котру вже ніхто не називав польською, а лише “гранатовою”, навряд чи відчував би ту саму ненависть до своїх співвітчизників, хоча ті останні на неї цілком і заслуговували»[422].

У зв’язку з вищесказаним постає питання про те, якою мірою антиукраїнські дії польських партизанських угруповань на території ГГ, зокрема у південній Люблінщині, під час здійснюваного гітлерівцями в листопаді 1942 р. — березні 1943 р. першого етапу переселенської акції спричинили масовий антипольський терор загонів УПА на Волині, а пізніше й у Східній Галичині. Адже на існування такого взаємозв’язку вказувалося, наприклад, у комунікаті від жовтня 1943 р. проводу ОУН(Б) з приводу українсько-польських взаємин[423], про це писав у добре знаній дослідниками цієї проблематики статті під назвою «Куди прямують поляки», опублікованій на початку 1944 р. у часописі ОУН «Ідея і чин», О. Садовий («Мирослав Прокоп»)[424], що був редактором цього часопису, і т. д. У цих матеріалах офіційно стверджувалося, що, наприклад, «волинська різанина» значною мірою була спричинена масовими вбивствами провідних українців польськими боївками на Холмщині ще у квітні 1942 р.

Уже в повоєнний час в українській мемуарній літературі згадувати про події на Волині як про наслідок подібних за характером процесів, що передували їм на Холмщині, стало майже нормою. Утім усі без винятку польські дослідники надалі продовжують стверджувати, що вбивства польськими партизанськими загонами українських війтів, солтисів, поліцаїв, а подекуди і простих селян на Холмщині впродовж 1942–1943 рр. жодним чином не могли спровокувати ОУН(Б) на організацію «червоних ночей» на Волині[425].