Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Керівник радянських спецслужб вказував на різницю, яка, на його думку, існувала у становищі поляків і українців у Західній Україні та Генерал-губернаторстві. Німецькі окупанти, використовуючи поляків у Західній Україні проти українських націоналістів, водночас нещадно розправлялися з ними в ГГ, для чого частково використовували проти поляків тих самих українських націоналістів.

Від себе додамо, що цю різницю визнавали і діячі ОУН, вказуючи на Холмщину і Люблін як на місця, де особливо постраждали поляки від терору німців[414]. А наприклад, заступник В. Кубійовича по УЦК К. Паньківський у своїх спогадах про статус українців і поляків у ГГ та Рейхскомісаріаті «Україна» написав таке: «При всьому лихові жахливих часів війни й окупації наше положення було таки привілейоване, зокрема в порівненні із Східною Україною або польським населенням Галичини»[415]. Про особливе становище українців порівняно з поляками в ГГ писав у своїх спогадах також І. Кедрин[416].

Отже, зміст доповідної записки С. Савченка вкотре переконує в тому, що, по-перше, є помилкою будь-які спроби відшукати причини українсько-польського міжнаціонального конфлікту, обмежуючись при цьому лише аналізом взаємин між обома народами у роки війни. А по-друге, що через довготривале напруження у стосунках упродовж усієї багатовікової історії співжиття українців та поляків звинувачення якоїсь однієї зі сторін у тому, що це тільки вона була винна у конфлікті, як це часто робилося і робиться, є далеким від істини.

Звернімо увагу й на те, що не можна недооцінити також роль нацистів у розпалюванні українсько-польських суперечностей на всіх територіях з національно мішаним населенням. До кожного з народів німці застосовували різну тактику. Що більшу загрозу вони відчували у проведенні своєї колоніальної політики з боку автохтонного населення того чи іншого регіону, то суворіше до нього ставилися і менше йому дозволяли.

Як уже зазначалося, в ГГ гітлерівці дозволили українцям нібито набагато більше, ніж полякам, принаймні у початковий період війни. Проте і вимагали вони від них більшої покори, слухняності та лояльності.

Так, наприкінці 1942 р. і на початку 1943 р. у зв’язку зі створенням на території Замойського повіту зразкової німецької колонії (так званого Гіммлерштадту) місцеві діячі Українського допомогового комітету та «українська» допоміжна поліція були залучені до активної участі у виселенні звідти змішаних українсько-польських громад на Грубешівщину. Причому якщо поляки масово тікали до лісу, українців німці свідомо поселяли в польських господарствах Грубешівського повіту. Проти такої практики переселень запротестував В. Кубійович, побоюючись, і не безпідставно, що вона наразить українське населення на помсту з боку польських підпільних організацій.