Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Анархії на Волині сприяла також діяльність більшовицьких диверсійних груп. На думку польських діячів, значний відсоток «банд» знаходився під їхнім впливом, а можливо, і під їхнім безпосереднім командуванням. «Утримування стану анархії в тилу німецьких військ відповідало винятково інтересам Москви». Другим елементом, який спричинив «волинські злочини», працівники Делегатури польського уряду називали українських націоналістів, третім — німців.

Слід також зазначити, що дуже часто в документах польського підпілля можна відшукати твердження про те, що «волинські події» відбувалися в умовах цілковитого безладдя, яке сприяло виявленню найгірших людських інстинктів і дало змогу добре себе почувати різного роду покидькам. Тому неодноразово мордування людей відбувалося у найжахливіший спосіб з використанням сокир, кіс і тому подібного, а серед загиблих поряд з чоловіками були жінки та діти[433].

Ставлення до антипольських виступів українських політиків та громадських діячів було аж ніяк не однозначним. З української і польської підпільної документації відомо, що УПА («Поліська січ») на чолі з Т. Боровцем-Бульбою не мала на меті вести повномасштабну боротьбу проти поляків.

Самі поляки пояснювали це тим, що у війську Боровця був значний відсоток радянських українців, у яких не було ворожого ставлення до польського населення. Проте ймовірно, що вже тоді від Боровця відокремилися якісь групи (у звітах місцевих керівників АК серед таких згадується, зокрема, «банда Крука»), які потрапили під вплив ОУН і започаткували антипольські виступи[434].

Сам Т. Боровець-Бульба у звітах воєнного періоду згадував про власні наміри, спрямовані навіть на налагодження взаємин з поляками та об’днання зусиль проти спільних ворогів, які, втім, на його думку, були зведені на ніщо антипольською акцією бандерівців, що розпочалася навесні 1943 р.[435].

22 лютого і 9 квітня 1943 р. між Головною командою УПА («Поліська Січ») і військовими представниками ОУН Бандери відбулися ділові переговори з приводу створення єдиної української збройної сили. У польських документах лише згадується про факт таких переговорів[436]. Натомість у добре відомій дослідникам цієї проблематики праці «Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 р.» її автор, колишній діяч ОУН(М) П. Балєй, стверджує, що під час квітневих розмов представник «урядуючого» провідника ОУН(Б) М. Лебедя поручник «Сонар» (В. Івахів) зробив Боровцю пропозицію щодо очищення всієї повстанської території від польського населення, яке скрізь шкодило українській справі через провокаційну роботу польських урядовців у німецьких установах та масову підтримку польськими селянами більшовицької партизанки[437].