Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

По-друге, почалися вони на території Сарненського, Костопільського та інших районів східної Волині, де вже з кінця 1942 р. достатньо розбудованою й активно діючою була УПА («Поліська січ») на чолі з Т. Боровцем-Бульбою.

По-третє, як з’ясували для себе місцеві польські підпільні керівники, а це, між іншим, відповідало дійсному стану речей, «українська» поліція на Волині була однією з форм конспіративної мережі ОУН (додамо, що не ОУН загалом, а саме бандерівців). Коли про це також дізналися німці, вони почали її роззброювати. Надзвичайно правдоподібну інтерпретацію причин дезертирства українців з німецької поліції та втечі у ліс запропонував один з провідних польських дослідників цієї проблематики Г. Мотика. У Національному архіві Республіки Білорусь він натрапив на звіт командира одного з радянських партизанських угруповань А. Бринського, у якому той повідомляв, як йому вдалося завдати дошкульного удару німецькій окупаційній адміністрації на Волині, спровокувавши німців своїми діями у чотирьох районах на арешти та розстріли українців-поліцаїв, а зрештою і на втечу останніх до лісу[430].

По-четверте, колишні українські поліцаї — втікачі з німецької служби, а також українська молодь, що приєдналася до них через те, що їй загрожувало вивезення на примусові роботи до Рейху, склали основний контингент тих боївок чи загонів, які з кінця березня — початку квітня розпочали у східних районах Волині масові антипольські виступи.

По-п’яте, керівництво польського підпілля визнавало, що українські збройні загони користувалися міцною підтримкою переважної більшості місцевої української людності. Причину цього, за повідомленням, наприклад, періодичного друкованого органу політичного представництва польського емігрантського уряду на окупованих територіях «Наші землі східні», поляки вбачали у прагненні місцевих українських селян скористатися ситуацією і відібрати у своїх польських сусідів разом з їхнім життям майно та землю[431].

І справді, причину підтримки населенням дій командування УПА на Волині слід пояснювати, окрім іншого, також земельною політикою, яку воно проводило, розподіляючи відібрані в поляків ділянки поміж українських селян (декрет УПА від 15 серпня 1943 р.). Зважаючи на існуючі від довгого часу складнощі з отриманням українцями тут землі, подібна політика не могла не знаходити прихильного відгуку з їхнього боку. Поза сумнівом, саме підтримка УПА цивільною українською людністю, озброєною косами, вилами, сокирами, ножами, і надала вбивствам на Волині масовості та особливо жорстокого характеру.

По-шосте, спочатку українські збройні загони знаходилися під командуванням бандерівців і за їхнім наказом розпочали антипольські напади. Надалі ці загони діяли за власним сценарієм. Останнє твердження можна розуміти таким чином, що антипольські виступи українських селян на Волині треба було лише зініціювати, а у подальшому українська цивільна людність, можливо, тільки за підтримки кількох озброєних представників УПА проводила їх самостійно. До речі, в матеріалах ОУН(Б) і УПА міститься чимало звітів командирів різного рівня, в яких ідеться про нібито цілком самостійні напади українського населення, озброєного лише косами і вилами, на польські колонії та спалення польських забудов.