Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Рясно відбите черем і чемер в українських та інослов’янських назвах: с. Чемер на Чернігівщині, а біля нього — ручай Чемірка; с. Чемерне на Рівненщині, болота Чемеричні на Харківщині й Луганщині, потоки Чемірний, Чемеруватий і Чемеристий на Івано-Франківщині — притоки Чорного Черемошу. Причому прикметно, що Чемеристий тече біля села Білоберізка Верховинського району (СГУ, 602). Болото Черемхове розміщується біля річки Білої, інше Черемхове — біля притоки Берестової, яр Черемушний — біля р. Мілової, притоки Сіверського Дінця, інший яр, Черемховий — біля р. Білої, притоки Айдару (СГУ, 604).
Назву Черемош (місцеві назви Черемуш, Чиримуш, Черемша, Черемшев), яку має права притока Пруту в басейні Дунаю і яка дуже давня (фіксується з ІІІ ст.), пов’язують із найменуванням дерева черемхи, здавна поширеного на берегах ріки. Аналогічним чином пояснюється і назва Черемошна, що її мають річки: права притока Кормину і права притока Тетерева у водозборі Дніпра й права притока Південного Бугу. З цим деревом пов’язують і назви річок Чорний Черемош (ліва притока Черемошу в тому ж басейні Дунаю) і Білий Черемош (витік Черемошу), перші компоненти яких виводяться від кольору води (ТСУ, 382). Проте насправді в основі цих назв може лежати давнє уявлення про дихотомічний, двоїстий поділ світу, на чоловіче й жіноче начало, на чоловічі й жіночі води. З чоловічим началом пов’язується права сторона, тобто й білий колір, а з жіночим началом — ліва сторона й чорний колір.
Звертає увагу й назва Чемерівці — райцентр на Хмельниччині, розташований на річці Жванчик (ліва притока Дніпра), вперше згадане під 1565 роком. Щодо його назви є кілька тлумачень. За однією, назва походить від чемериці — трав’янистої рослини з родини лілійних. Інше тлумачення (О.І.Соболевський) виводить назву з kimir, що нібито свідчить про те, що тут колись жили кімерійці, за якими й названо населений пункт (ТСУ, 380).
У такому разі сюди долучається й назва Жмеринка, що її має райцентр на Вінничині, розташований на вододілі річок Рів і Мурафи (басейн Південного Бугу). Поблизу нього знайдено залишки поселення трипільської культури, яке теж пов’язують із кімерійцями. Звертається увага <290> на те, що в античний період у басейні Дністра були могили кімерійських царів, про що пише в своїй «Історії» Геродот (V ст. до н.е.). Гадають, що назва Жмеринка могла утворитися з gъmъr або gъmer, звідки й gimir. А ассірійська мова називає кімерійців gim(m)ir (ТСУ, 136–137). Зазначимо принагідно, що назви печенізьких фортець на Дністрі, назви яких подає в Х ст. візантієць Костянтин Багрянородний, знаходять своїх двійників в Індії, як назви раджпутських фортець (див. статтю в цій книжці «Індія і загадкові печеніги»). Це цікаво у зв’язку з тим, що факти свідчать про спорідненість причорноморських кімерів, індійських сувірів-сіндів і слов’янських сіверів (ТРС, 10–17).
У ХV ст. зафіксовані й прізвища Чемер, Чемеревич тощо. Сюди ж долучається й історичне місто Чемерин у Волинській землі, згадуване літописом під 1149 роком. Причому в Суздальському літопису воно згадується як Чемерин, а під тим самим роком в Іпатіївському — як Черемин. Назва цього старовинного міста виводиться від чемер — «отруйна рослина чемериця», оформленого присвійним суфіксом ін (НДГ, 184).
Від цієї ж основи утворено ряд інших назв. У Білорусії: Чемери (Чамеры, Чамяры) — села в Каменецькому й Слонимському районах, с. Чемерин (Чамярын) у Пінському районі тощо.
Санскр. charman — «шкура», «шкіра», як гадають, відбилося в назві індійської ріки Чарманваті в Раджпутані (нинішній Раджастхан), згадуваної в давніх текстах. Вона бере початок в найвищій точці гір Віндг’я. Зараз вона називається Чамбал. Якщо перекласти назву Чарманваті, то українською вона дослівно звучатиме Шкуровиця. За легендою, ріка отримала таку назву через те, що по ній текла кров («сік шкіри» — чарман) з корів, яких забив на жертвоприносинах цар Рантідева. Тому ця ріка постійно асоціюється в індійській літературі з іменем Рантідеви.
Давня Чарманваті сьогодні має назву Чамбал, а на Таманському півострові, давній Сіндиці, є гора Цимбал. Генуезькі документи XIV–XV ст. з Криму подають назву Чембало (Сembalo), Пліній згадує Symbolum portus, який знають Птолемей, Страбон і Арріан і назву якого тлумачать як «Порт символів» (ІА, 232).
З цією рікою пов’язаний і один цікавий давньоіндійський міф. Коли Кунті, мати пандавів, героїв «Махабгарати», народила ще до заміжжя дитину від бога Сонця Сур’ї, то вона нишком поклала її в корзину й пустила за течією ріки Ашва, притоки Чарман<291>ваті. Корзина допливла до ріки Ямуни, потім і до Ґанґи, де немовля підібрали Радга й Адіратха — подружжя з країни Чампи. Вони й зростили Карну — так звали дитину, що народилася із золотими сережками, ознакою божественності. Карна згодом відігравав неабияку роль у подіях «Махабгарати», воюючи проти пандавів на боці кауравів. Давні індійські джерела знають і давнє село Чаммак в давній державі Відарбга (інакше — Бгоджаката), яке в давнину називалося Чарманк. Воно стояло на березі річки Мадгунаді — «Медової ріки» (Law, 312).
У зв’язку з річкою Чарманваті та значенням її назви — Шкуровиця, варто зазначити, що і в Україні є кілька гідронімів, похідних від слова шкура: Шкорушник — потік, якраз у районі Чорного Черемошу; Шкурати — притока Десни (м. Мена на Чернігівщині); Шкурине — на лівому березі Дніпра, гідрографічна система в Запорізькій області. А також хутір Шкурине, болото Шкуринка й могила Шкурина неподалік (СГУ, 625).
У водозборі Дніпра засвідчено й назву Чинбарка, на означення болота, а добре відомо, що саме мікрогідроніми найчастіше є носіями найдавнішої інформації (СГУ, 608). В індійському місті Бгопал, відомому катастрофою на хімічному заводі, один із районів має назву Чамарпур — «Чамаропіль», «Чамароград» (Ашрафян, 74).
Слід відзначити, що чарма входить в епітети Шіви — Чармавачан і його дружини — Чармамунда, а також у терміни чармар, чармару — «чинбар», «швець» (SED, 205). Є чоловічі імена Чамар, Чамараджа — «Ватажок чамарів», Чамарвала — «Чамаристий», «З волоссям, як шерсть яка-чамара» (таке ім’я мав царевич), Чармін — «Захищений щитом»; це зайвий раз підтверджує, що щити робилися з волової шкіри. Ім’я Чармаван — «Захищений латами/щитом» мав цар у «Махабгараті».
Таким чином, козацьке прізвище Чамаренко виявляє зв’язки з індійськими й українськими фаховими термінами, з топонімами, гідронімами й антропонімами, пояснює чимало українських реалій, які сходять до давніх часів.