Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Борис Грінченко у своєму «Словарі» подає низку слів, які не тільки фонетично близькі до пінда, а й можуть бути спорідненими з ним: пинда — пиха, пихатість, чванькуватість; пиндитися, або пиндючитися — чванитися, задирати носа; пиндючити — надимати, випинати; пиндючливий — пихатий; пиндження — хизування, чванство (СУМ, ІІІ 151). Між індійськими словами з пінда й українськими на пинд відчувається певний семантичний зв’язок.
Тож Талапінда, очевидно, одне з імен Балавіри.
15. Чамаренко
Чамаренко Дахно (РВЗ, 407; Полтавські полк і сотня).
Санскр. chamara: 1. бунчук, у Давній Індії неодмінний атрибут царської влади; 2. чамари — велика етно-кастова група в середньовічній і сучасній Індії.
Бунчук — атрибут, добре відомий запорозьким козакам. Бунчук — булава з китицями з кінського волосу, один із символів гетьманської влади. Було козаче звання — бунчужний на означення охоронця гетьманської інсигнії. В українців побутує прізвище Бунчук. Саме слово бунчук вважається запозиченням із тюркських мов (ЕСУМ, 296), хоча насправді воно згадується ще в «Ріґведі» й сходить до санскр. пуччха (puchchha), хінді пунчх (punchh) — «хвіст» (СРС, 395). Робився бунчук з хвоста тибетського яка або бика, який у санскриті має назву чамара — «як» або «віяло з хвоста яка, бика» (СРС, 207). Таким віялом відганяли комах від раджі або зображень богів під час жертвоприносин (ХРС, І 283). Тож такий атрибут, як бунчук, цілком може вважатися козацьким. Проте більші підстави пов’язувати прізвище Чамаренко з соціальною верствою чамари — «чинбарі», зважаючи, що українці знають і прізвища на означення інших соціальних верств — Гупало, Рахманенко, Шудренко, Панікар, Кудин, Мазепа, Рай, Царенко тощо. Чамари за соціальним статусом найближче стоять до шуд<287>рів, які складали четвертий стан давньоіндійського суспільства.
Якщо жерці-брахмани й воїни-кшатрії належали до двох вищих станів, а хлібороби, скотарі, ремісники й торговці — до середнього, так званих вайш’їв, то найбідніші верстви населення належали до нижчих каст. Вони й досі зберігають давні звичаї, вірування та обряди. Це повною мірою стосується і чамарів — чинбарів, чоботярів, шевців, що мали справу зі шкірою та шкіряними виробами. І сучасні чамари в Індії поклоняються духам гір і лісів, каміння, колодязів, духам-покровителям оселі, домашнього вогнища, худоби. Вони вшановують богинь, що відвертають недуги, практикують магічні дії, мають своїх чаклунів. Відзначають свої кастові свята, здійснюють свої весільні, поховальні й деякі інші специфічні церемонії, які помітно різняться від свят і звичаїв вищих станів (Гусева, 59).
Чамари — каста чинбарів, які жили в селах, здебільшого займалися обробітком землі, сезонно працювали на полях селян, оскільки, за кастовими приписами, не могли володіти власною землею (Алаев, 182). Касти, традиційним заняттям яких була робота в полі, перебували на найнижчому щаблі суспільної драбини. До них відносились і численні чамари. Вони вважалися слугами панівної касти, і кожен землевласник мав свого чамара. Представники нижчих прошарків населення, які формально мали ремісничий фах, як чинбарі, фактично використовувалися як наймити в поміщицьких господарствах, отримуючи за це певну винагороду. Чамари-чинбврі шили й лагодили різні шкіряні вироби — цеберка для колодязів, всіляку упряж, виконували іншу роботу за традиційну частку врожаю. Але взуття на замовлення шили тільки за окрему плату. Чамари водночас прибирали здохлих тварин, шкіра з яких і була для них основним матеріалом для роботи. А таке заняття вважалося ритуально нечистим, тому слово чамара, чамар з часом прибрало й негативного, лайливого відтінку (ХРС, І 516).
У зв’язку з цим привертає увагу, що в білоруській мові є слово чамра, яке теж вживається в подібному значенні: «Чамра, чого ты ходзіш?» (TC, V 287).
Білоруська мова знає і слово чамара із значенням «страховисько», «почвара», а ще — «неохайна людина». Що й собі перегукується із вживанням у деяких випадках слова чамар: «От чамаро ты стары!» Cлово вживається і в значенні «темний», «недалекий розумом»: «От чамара, не соображае нічого» або «Чамара, непо<288>нятлівая жанчына, не усе дома» (ТС, V 287).
Лайливе білор. чамра і фонетично, і семантично відповідає хінді chamra — «шкура», «шкіра» (ХРС, І 518), яке іноді теж вживається в негативному плані, наприклад, у виразі хінді cham ke dam chalana — «заробляти на життя проституцією». Де cham тотожне chamra — «шкура», «шкіра» (ХРС, І 526). Із цим можна порівняти в Бориса Грінченка слово шкура — про жінку легкої поведінки (СУМ, IV 503).
В українській мові нібито не засвідчено слів, подібних до білоруських чамра й чамара. В українців є чамара — одяг галицького міщанина, прикрашений тасьмою і застібуваний висячими петельками (СУМ, IV 444); він іще називається чемера, чемерка — різновид чоловічого одягу, приталеного й зі складками іззаду (СУМ, IV 445). Ще одна назва цього одягу — чимбарка, чинбарка.
З огляду на це цікаво, що чамар — «чинбар» у мові хінді має різновиди чамвар, чанвар, а також, через закономірне чергування в/б — чамбар, чанбар. Що напрочуд близьке до укр. чинбар — «шкірник», «швець». Тим більше, що й українська мова знає дві форми цього слова — чинбар і чимбар. Як і два дієслова — чинбарити й чимбарити. Тобто є вагомі підстави вважати, що хінді chamvar-chambar i chanvar-chanbar й укр. чимбар-чинбар споріднені етимологічно, тобто мають спільне походження і однакове значення.
Слово chamra в мові хінді сходить до санскр. charma (сучасні різновиди мовою хінді — charm, charam), яке має значення «шкура», «шкіра», а також — «щит» (СРС, 208). Від нього утворені низка слів: charmakar — «чоботяр», «швець», charmanya — «шкіряний виріб», charman — «щит» (СРС, 208); charmin — «воїн, озброєний щитом» (те саме — charmika), charmadruma, charmavriksha — «береза» тощо (SED, 265).
Наявність у санскриті термінів charmadruma й charmavriksha на означення берези, дерева досить рідкісного для Індії, спонукає звернути увагу на те, що в слов’янських мовах чимало рослин і дерев містять у своїх назвах компонент черем, чемер. Черемха, черемшина, для яких характерна біла ознака, як і для берези (пор. у Ю.Федьковича: «Пишна черемшина вимахує білими своїми вітами» — СУМ, IV 455). Чемериця — рослина, яка буває і біла, і чорна, і жовта. Сюди ж чемерівка — настоянка на чемериці. Чамаришок — «тамариск». Сюди ж, очевидно, білоруське чамра — «самогонка», чамор — «чемериця» (ТС, 287), санскр. chamarika — бот. баухілія, гірське ебенове дерево (ХРС, І 516). Можливо, <289> з білор. чамра — «самогонка» споріднене укр. очамрілий, чамріти, очемеріти — задурманитись, дійти до непритомного стану тощо (пор. у Бориса Грінченка: а тут ззаду кричать: «Бережись, бо вдарить тебе кілком!» Я й очемерів і не знаю як повернувсь…).