Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Тому невипадково, що ім’я Рудри, цього верховного ведійського, а згодом верховного індуїстського божества Шіви, широко відбилося в індійських іменах, назвах і важливих соціальних термінах. Це, насамперед, численні царі з іменами Рудрадева, Рудрасена, <278> Рудраварман, Рудрасінха, Рудрадаман тощо, які правили з початку І тис. і до ХІІІ ст. Щодо імені Рудрадаман, то давні джерела мовлять, що воно належало шакському, тобто скіфському правителеві, котрий правив в Західній Індії в ІІ ст. З чого випливає, що й шаки-саки, як називали скіфів індійці та іранці, поклонялися Рудрі. А оскільки середньоазіатські саки споріднені з причорноморськими скіфами, то є підстави вважати, що Рудрі напевне поклонялись і скіфи. Давні джерела знають і шакську принцесу на ім’я Рудрадграбгаттаріка, що стала дружиною індійського царя кінця ІІІ ст. (Varadapande, 62). У ХІІІ ст. джерела знають царицю Рудрамбу (DI, III 284). Сама дружина Рудри звалася Рудрані, тобто «Рудрина». Саме на означення її найбільше імен з компонентом Рудра: Рудра — «Яра», Рудрамба, Рудрамбіка — «Гнівна мати», Рудрапрія — «Улюблениця Рудри» (санскр. priya споріднене з укр. приязнь, приємний), Рудрапатні — «Дружина Рудри» (санскр. patni споріднене з укр. пані), Рудрасундарі — «Красуня Рудри», Рудракалі — «Гнівна й Чорна», Рудрачанді — «Ревуча богиня», Рудрабгайраві — «Гнівна й страхітлива» тощо (HN, 345).
Крім того, елемент Рудра входить і в імена інших богів. Рудрарі, «Ворог Рудри» має Кама, бог кохання, якого спопелив у гніві Шіва своїм третім оком, коли той нишком пустив у Шіву любовну стрілу; Рудраґарбга, «Плід Рудри» — бог Аґні; Рудрасута, «Народжений Рудрою», Рудратаная, «Нащадок Рудри» — Сканда, син Шіви-Рудри, бог війни; Рудрасакха, «Приятель Рудри» — бог багатства й охоронець земних скарбів, обоє живуть у Гімалаях.
В «Океані сказань» кашмірського поета Сомадеви (ХІ ст.) згадуються купець Рудра, брахмани Рудрасома та Рудрашарман (Серебряков, 214). У ІХ ст. жив дослідник і теоретик давньоіндійської поетики Рудрата; вішнуїстський поет Рудрабгатта жив наприкінці ХІІ ст.
Рудра-Хімалая — гірський ланцюг на північних відрогах Гімалаїв, де бере початок священна Ґанґа, яка спустилася з небес на землю завдяки Шіві-Рудрі.
Рудравас, «Обитель Рудри» — назва гори Кайласа в Гімалаях, де, вважається, живе Шіва. Рудравас також — друга назва Варанасі (Бенареса, Каші), визнаного центру індуїзму, одне зі священних індійських міст.
Рудраварта й Рудракоті — назви місць прощі, де, вважається, можна омитися в священних водах, змити всі гріхи й урятувати від усіляких лих свій рід (АП, 177). Рудрамарґа, «Шлях Рудри» — священне місце, в якому той, хто <279> постуватиме лише один день і одну ніч, досягне царства Індри — сварґи. Рудрапраяґа, «Праяґа Рудри» — священне місце, де ріка Мандакіні зливається з Ґанґою.
«Рудрахрідая» і «Рудракша-джабала» — назви двох упанішад, які пояснюють і трактують прихований зміст вед; перша з них відноситься до «Самаведи» («Веди наспівів»), а друга — до так званої «Чорної Яджурвади» (Сыркин, 16).
Рудракша, «Око Рудри» — священне для індусів дерево (Elaeokarpus ganitrus). З його твердих ягід або кісточок, що нібито утворилися зі сліз Рудри, роблять чотки — їх шанувальники Шіви-Рудри носять на руці, шиї, голові (Мукундорам, 225). Рудравіна, «Віна Рудри» — первісно двострунний, потім чотириструнний щипковий музичний інструмент, що його мусульмани після приходу в Індію називали рубаб (Там же, 193). Рудрабгумі, «Земля Рудри» — місце на березі ріки, де спалюють небіжчиків, шмашан.
У зв’язку з тим, що печеніги й половці виявляють спорідненість із раджпутами, а між Україною і Раджастханом є численні топонімно-гідронімні паралелі, слід зазначити, що культ Шіви-Махадеви — найпоширеніший у раджпутів, як і культ пов’язаних із ним богинь-матерів. Раджпути частіше називають Шіву Махадев — «Великий бог». І Шіву, і Вішну вони називають іще Бгаґван, тобто «Бог». Ван в імені Бгаґван — суфікс, той же, що і в слов’янських іменах Радован, Милован, Іван-Йован тощо, а санскр. bhag споріднене зі слов. бог.
14. Талапінда
«Реестр Запорожского войска 1756 года» подає цікаве козацьке прізвище — Талапінда. Його тут мають 7 козаків, що служили в різних куренях: Талапінда Іван і Талапидро Василь (Іванівський курінь), Талапінда Семен (Канівський курінь), Талапінда Дмитро (Кушівський курінь), Талапінда Павло (Платніровський курінь), Талапінда Хома (Титарівський курінь), Тала Пінда Юхим (Уманський курінь; РЗВ, 28, 30, 52, 80, 90, 96).
Як бачимо, п’ять прізвищ мають форму Талапінда, одне — Тала Пінда. Що, очевидно, має засвідчувати двокомпонентність його. Ще одне прізвище має форму Талапидро. Та оскільки в тому ж Іванівському курені фіксується і прізвище Талапінда, яке апробується такими ж прізвищами в інших куренях, то форму Талапидро слід вважати помилковою, викликану хибним чи неуважним написанням. Правильною формою прізвища для всіх носіїв мусить бути Талапінда.
Судячи з усього, прізвище Талапінда справді складається з <280> двох компонентів, а саме: Тала + пінда. Якщо це так, то знаходимо й інші українські прізвища з компонентом Тала: Талавіра — прізвище на табличці в Броварській районній адміністрації; тут віра може бути вже знайомим нам компонентом по іменах Балвір (санскр. Балавіра) і Ранвір (санскр. Ранавіра), Сувір (санскр. Сувіра), українському імені Севір і племінній назві сівери. Прізвище Талалай, що його має, зокрема, відомий український поет Леонід Талалай, теж, судячи з усього, містить компонент Тала, значення якого не зовсім зрозуміле. Та вкрай важливо, що цей компонент засвідчено аж у п’яти епітетах Балавіри, землеробського божества, імена якого досить рясно відбиті в козацьких і взагалі українських прізвищах. Це епітети Талабгут, Таладгваджа, Талакету, Талалакшан, Таланка. Вони тлумачаться «Пальмостяжний», «Чий атрибут — пальма», «Чий символ — пальма» тощо. Де tala — різновид пальми, так звана віяльна пальма, пальміра, а dhvaja, ketu, lakshan — відповідно «прапор», «атрибут», «знак» (СРС, 241, 310).
Хоча не зовсім зрозуміло, про яку пальму може йтися в Україні. З пальми виготовлялося «пальмове вино», а Балавіра — неабиякий любитель його. Тож епітет Таладгваджа може, очевидно, відбивати цю його особливість. Олег Трубачов в одному з етимологічних етюдів спробував пояснити загадкове слово тарпан, пов’язуване з Кримом. У В.Даля тарапан означає «кам’яне корито або дерев’яний кадовб, у якому чавлять, топчуть виноград». Дослідник доходить висновку, що виноробський термін тарапан//тарпан не з грецької мови. Сама реалія — кам’яна посудина, корито для чавлення винограду, видовбане в суцільному камені, місткістю 15–20 відер, або ж камінне масивне ложе важільного виноробського пресу, з жолобом і зливом — такі археологічні знахідки трапляються в давньому Боспорському царстві. Знахідки таких виноградних пресів-тарапанів відзначені й у таврських поселеннях у нагірному районі Херсонесу. Фактично там, де дожило до наших днів слово тарапан.