Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Показово й те, що в Індії фіксується низка назв із Тала: Талаґунда, Таладгваджа, Таладжа, Талапурамсака, Талаттхера, Талахарі, Талеватака (суч. Талеґаон). Із цих назв Таладгваджа збігається з епітетом Балавіри — «Талостяжний», а Талахарі пов’язується з Вішну, бо одне з імен Вішну — Харі. Талахарі ототожнюють із місцевістю в окрузі Біласпур; давня назва її, схоже, була Тара-дамшака-бгуті, згадана на мідній дарчій пластинці, знайденій там. Тоді, певно, компонент Тала міг мати давнішу форму Тара. Назву Таладгваджа ототожнюють із наз<284>вою Таладжа, а розташовують у Катхіяварі, в Ґуджераті.
Талаґунда розташована в штаті Майсор, де було знайдено напис на кам’яній колоні одного царя. Талаттхера — назва села, засвідчена на дарчій мідній табличці з Судави; у ній мовиться, що цар із династії Ґанґів подарував село брахманові Вішнусомачар’ї. Тобто й тут бачимо опосередкований зв’язок із Вішну. Талеватака ототожнюється з Талегаоном біля міста Пуна. Тут також знайдено мідну пластинку часів царя Крішни І з династії Раштракутів.
Талапурамсака — теж село, подароване брахманам Крішною ІІІ із цієї ж династії (НСАІ, 193, 194, 299, 330). Як бачимо, більшість згаданих назв так чи інакше причетні до Вішну, Крішни й Балавіри-Баладеви.
Слід відзначити, що і в Україні чимало назв, які містять компонент Тал. Наприклад, тільки на Черкащині: Тальне — місто, районний центр; ріка Тальянка, назва якої напрочуд перегукується з епітетом Балавіри — Таланка; Тальянки — село, біля якого виявлено залишки 5 поселень трипільської і 1 — черняхівської культури. У Христинівському районі цієї ж області — село Талалаївка, а в Чернігівській — село й селище (райцентр). Сюди ж і гідроніми: Талаліївка, Таламаш, Талачерський, Талівська, Талма, Талова, Таловець, Таль, Тальнянка, Тальянська тощо. З чого видно, що компонент Тал не регіональний, що охоплює вузький ареал, а поширений в усій Україні. Гідронім Таламаш спонукає звернути увагу на давнє місто в Галицькій землі, згадуване в Іпатіївському літописі під 1213 роком — Толмачь, яке сьогодні тлумачиться як похідне від назви тюркського племені і від давньоруського тьлмачь — «толмач», «перекладач» (НДГ, 172).
Що ж до компонента пінда в прізвищі Талапінда, то й він має індійські паралелі. Тут є такі ритуальні терміни, як пінда — кльоцка, кулька з вареного рису й муки; іноді до цієї суміші додають трохи кунжутної олії або м’яса. Ці кльоцки приносять у пожертву предкам (пітрі) при поминальному обряді, який називається шраддга. Оскільки санскритська шраддга — це давньоукраїнська тризна, а українцям відоме прізвище Тризна, то цілком імовірно, що вони знають і прізвище Пінда. Або прізвища, де це слово виступає одним із компонентів. Тоді козацьке прізвище Талапінда і є свідченням цього.
Цікаве в цьому плані й прізвище козака Канівського куреня — Лаврін Шпинда, де служив і козак Семен Талапінда. Прізвище Шпинда може відповідати санскритському терміну сапінда. Коло родичів, які спільно приносять пінду як поминально пожертву по<285>мерлим предкам — батькові, діду чи прадіду — означається терміном сапінда, досл. «співкльоцник», «однокльоцник». Де са — префікс сукупності, спільності, збірної множини (пор. схожий сучасний термін однокашник, який первісно теж сходить до спільного споживання ритуальної їжі — каші). Сапінда — близький родич (звичайно до третього коліна по висхідній і по низхідній лінії), що приносить жертовну їжу тому самому предку. Терміном сапіндакарана означується обряд прилучення небіжчика до сонму предків, яким здійснюють поминальні пожертвини (Пандей, 308). Упродовж десяти днів після смерті робилися жертвоприносини на честь небіжчика — пінда. Вважалося, що завдяки цій пінді кожного дня створюється якась частина нового «примарного тіла» небіжчика: першого дня — голова, тоді очі, вуха, ніс і т. д — це так звана дашаґатра. На десятий день це «примарне тіло» вважається повністю створеним (ДДО, 288–289).
Одинадцятого дня після смерті небіжчика готують десять пінд-кльоцок — кульок із вареного рису, змоченого в молоці з водою; вважається, що ці кльоцки допомагають небіжчику отримати нове тіло для наступного життя. Ці ритуали, які йдуть за кремацією-спалюванням, вважаються несприятливими й духовно нечистими.
Шраддга-тризна — це почесті, які щороку воздаються померлому предку. Вони вважаються сприятливими. Ритуал першої шраддги індуси намагаються відбути в якомусь святому місці, наприклад, у Хардварі на священній Ґанзі. Надалі вся церемонія відбувається вдома. Кожен запрошений жрець-брахман представляє небіжчика-предка, й багато сімей цього дня поминають усіх своїх предків. На жертовну учту запрошуються всі близькі родичі. Сама учта складається з зернят кунжуту, води й пінди. Спершу пригощають брахманів. Окрім пінд-кльоцок готують інші страви, залежно від місцевих звичаїв. Найближчі родичі отримують порцію кльоцок з кунжутом і водою, дальні родичі — тільки кунжут і воду. Кожного брахмана після учти обдаровують грішми.
Є низка інших термінів, пов’язаних із піндою: сапінді — обряд принесення в пожертву кльоцок-пінд для прилучення померлого до предків; пінда-да — жертвувач (давач) ритуальних кльоцок, також «годувальник», «пан»; пінда-патра — карнавка (чашка) для милостині або сама милостиня; пінда-пітрі-яджнья — підношення ритуальних кльоцок душам померлих предків; пінда-ґочаріка — наймит, що працює тільки за харч; піндака — шматок, кусень; брила; куля; кльоцка, піндарака — міст; <286> гребля; піндіка — підошва ноги; м’язи (СРС, 393).
У ряді термінів пінда — другий компонент: рактапінда — «кров’яна кулька/тільце», нетрапінда — «очне яблуко», а також «кіт»; пхенапінда — «мильна бульбашка» (санскр. пхена = укр. піна); парапінда — «чужий харч», досл. «чужа кльоцка»; екапінда (ека — «1») — те саме, що й сапінда, тобто «однокльоцник»; тарупінда — «шпиндель». Останнє слово наштовхує на думку, що тарупінда й шпиндель можуть мати спільний компонент пінд — пинд, тим більше що серед козаків засвідчене ім’я Шпинда.