Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Принцип тарапана як ложа з жолобом — щоб чавлений виноградний сік стікав жолобом, а не переливався через краї. Тому О.Трубачов припускає, що слово тарапан сходить до tara-pana, досл. «захист від переходу», тобто від переливання через вінця. Ця давня форма не збереглася, хоча схоже утворення бачимо в інд. vata-panam — «захист від вітру». Компоненти tara — «перехід» і pana — «захист», «укриття» представлені окремо і в індійських, і в іран<281>ських мовах. Причому в іранських мовах є низка словосполучень із давнім pana: согд. аrspan — «господар», «хазяїн», ягноб. аnguspanа (досл. «захист пальця») — «наперсток», мундж. хalfan — «шкіряний мішок для муки» (з чого видно, що другий компонент може означувати місткість, ємкість, посудину). Сліди тара-пана ведуть у гірський і південний Крим, а це значно послаблює імовірність його іранського походження. І навпаки, посилює імовірність запозичення його з індоарійської мови.
Наявність в іранських мовах і, певно, в індійських, значення пана як місткості, посудини, дозволяє припустити, що пояснення слова тарапана може бути трохи іншим. Тара може означати й те, що міститься в посудині чи місткості, що чавиться з винограду або інших фруктів. Тобто виноградний чи інший сік, з якого після певних процесів утворюється вино чи горілка. У цьому плані цікаве слово хінді тара (тада) — «вино», «пальмове вино», «пальмова горілка». У санскриті слову хінді tari — «вино» відповідає tali. З нього утворене англ. toddy — тодді, пунш, пальмовий сік, надто який перебродив і має певний градус; раніше ця назва мала форми tarrie, terry — з хінді tari або tar — «пальма», санскр. tala — «пальмира» (DEE, 928).
Є терміни з компонентом тара: хінді тар-патра (санскр. тала-патра) — пальмовий лист для письма, санскр. тала-раса — вино з плодів пальміри, тала-вана — пальмовий гай, тала-мішрі — патока з плодів пальміри, хінді тарі-хана — «винна крамничка», «винарня», тарівала — «торговець пальмовим вином» тощо.
Варте уваги й те, що санскрит знає слово пана в значенні «те, що п’ють». А також «напій», «питво», похідне від дієслівної основи pa — «пити» (СРС, 386). Тож не виключено, що пана, пан у словах тарапана, тарапан, тарпан може означати й «напій». Тоді компонент тара мав би, певно, означати те, з чого зроблено напій. Для цього цілком підходить слово хінді тар, тотожне санскр. тала (хінді таль) — «пальма», «пальміра» й відповідно тарі, талі — «пальмове вино». У такому разі термін тарапан може означати «пальмовий напій», тобто «пальмове вино». Або просто «вино», «спиртне».
Проте вірогідніше, що тала — якесь означення воїна, на зразок «дужий», «доблесний», «славний». Це випливає з українського прізвища Талавіра, де віра, певно, те саме, що й у Балавіра, а ім’я Балавіра означає «Могутній герой».
У «Махабгараті» згадуються племена талачари й таладжанґхи. Перших епічна поема <282> згадує разом із деякими іншими племенами: «Нехай попереду тебе ступають дравіди з кунталами, андгри й талачари, чучупи й венупи» (УП, 276).
Не менш показове й оточення, в якому виступають таладжанґхи: «…народилися Удаварта серед хайхаїв, Джанамеджая у ніпів, Бахула у таладжангхів, пихатий Васу серед крімі, Аджабінду в сувірів, Кушардгіка у сураштрів, Аркаджа у баліхів…Хаяґріва серед відехів, Варакра серед махауджасів, Баху в сундаравеґів, Пуруравас у диптакшів, Сахаджа серед чедіїв і матсьїв…(УП, 167).
Згадувані тут хайхеї сходять до давнього роду, що веде початок від Яду, родоначальника ядавів (з них походили Крішна й Балавіра). Спадковою столицею хайхайських царів було місто Махішматі (нині Махешвара, або Махеш на правому березі р. Нармади). Досить показово, що таладжанґхи згадуються у зв’язці з такими відомими племенами, як сураштри, сувіри, чедії, матсьї, відехи. З сураштрів походила Реваті, дружина Балавіри, в Сураштрі жили ядави, а сувіри, споріднені зі слов’янськими сіверами, засвідчені в давній Україні. Етноніми в процитованому абзаці, починаючи від ніпів і кінчаючи нандівеґами, стосуються племен і народів, місцерозташування яких достеменно не з’ясовано (УП, 502). Таладжанґхів, які в епосі згадуються з хайхаями, локалізують у сучасному Раджастхані. За епіко-пуранічними переказами, батьком легендарного царя Саґари був Баху — його скинули з престолу племена хайхаїв і таладжанґхів, тож помер він у вигнанні, на чужині. Мстячи за батька, Саґара знищив хайхаїв і таладжанґхів, а інші народи (серед них персів, скіфів і греків) підкорив і назавжди заборонив їм вивчати веди та здійснювати ведійські обряди. Внаслідок чого ці, колись кшатрійські (воїнські) племена здичавіли й перетворилися на варварів-млеччхів.
У «Махабгараті» Арджун каже Крішні: «В Іраваті полягли від твоєї руки Бгоджа, що не поступався в ратній справі самому Картавір’ї, а також ґопаті й Талакету» (АП, 40).
Ясно видно, що епітет Талакету стосується саме воїна — під цим іменем виступає могутній воїн Бгішма, який у «Махабгараті» очолює військо кауравів. Більше того, ім’я Бгішма знаходить український еквівалент — Бушма, одним з імен якого є і Апаґея, утворене від однієї з назв священної Ґанґи — Апаґа (див. статтю «Бгішма, Апаґея і священна Ґанґа»).
Є ще белуджське плем’я тальпури, яке у ХVIII ст. захопило <283> Сінд. Засновник сікхизму Ґуру Нанак народився 1469 року в селі Тальванді (нині Нанкана Сахиб у провінції Пенджаб, Пакистан), за 55 миль на північний захід від Лахору. Принагідно відзначимо, що Птолемей згадує в Тавриці (сучасний Крим) поселення Лагура. Індійський Лахор у давнину називався Шалатура, а в південно-західному Криму документи ХVІІІ ст. знають назву Чалтура, сучасне Челтера (ІА, 92, 268). Неподалік Тальванді було й місто Чухиркан, куди батько послав майбутнього засновника сікхизму зробити закупки, прагнучи прилучити сина до торгівлі. Але з цього нічого не вийшло — підліток роздав гроші жебракам і факірам. Назва Чухиркан тотожна назві Чигирин.
Ім’я Таладжанґха має у «Махабгараті» один демон, про якого мовиться, що він був убитий жезлом Брахми, бо зневажливо поставився до тих, хто гідний почестей (АП, 705). Таладжанґха також — цар із роду хайхаїв, внук Арджуни Картавір’ї; за «Артхашастрою», він загинув від того, що посмів напасти на брахманів з роду Бгріґу (АП, 705). А Бгріґу належить до ядавів, він — дід Деваяні, матері Яду. У «Махабгараті» згадується тіртха (місце прощі) Талалохітья, яку, за переказами, в давні часи заснував Рама. В «Океані сказань» Сомадеви (ХІ ст.) один із воїнів-раджпутів зоветься Талабгата. А оскільки bhata в санскриті — «воїн» (СРС, 474), то компонент тала, очевидно, мусить мати значення, яке характеризує воїна, скажімо, могутній, мужній, хоробрий, неперевершений, славний, великий, нездоланний тощо. Тобто ім’я Талавіра, засвідчене в Броварах, але не виявлене в індійців, може значеннєво відповідати імені Балавіра, яке означає «Могутній богатир», «Герой»; таке ж значення має індійське Сувір, тотожне українському Севір. Ім’я Таладжанґха й однойменний етнонім тлумачаться відповідно як «Довгоногий» і «довгоногі», хоча санскритські словники такого значення для тала нібито й не дають. А джанґха — справді «нога» (до ступні).