Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
Тс саме географічне поширення, тільки значно правильніше, помічаємо ми й щодо орнаментації свити. На Лівобережжі на свитах не буває ніяких оздоб у формі вишивок, шнурків, петельок тощо, і тільки дуже зрідка трапляється там шкуряна та крайкова лямівкл коміра та вилог. На Київщині та на півдні Волині з'являються вже маленькі зірки на комірі, обшивання шнурком коло кишень тощо, а на Поділлю та почасти на заході Волині ми бачимо свити, вже дуже багато вишиті червоними шнурками. В Галичині ці оздоби ускладняються ще накладками на одворотах та иноді на комірі, шнурками, метальовими гудзиками тощо; свита бойків одзначаеться кольоро-пими петельками та шнурковими пишивкамн на комірі, а в гуцулів, крім червоної барви сердака або штанів, впадають на очі багаті вишивки барвистими шнурками, кутаси та инші «дармовіси», аналогію для яких ми знаходимо тільки в деяких кавказьких народів, а саме у хевсурів.
Запинають українську свиту завше справа наліво та застьобують її з лівого боку шкуратяною петелькою на шкуратяний гудзик, сплетений у формі маленької кульки з реміння. Сплести такий гудзик не дуже-то легко, і не кожний кравець уміє це зробити, а про такого, шо вміє, кажуть, «той як зробить гудзика, то він у нього, як паничик»... Тепер такі «шкуратяні гудзики» починають зникати іа замісць них уживають гаплики, а иноді ще гірше за те, просто салдацькі та инші гудзі. Комір у свиті звичайно буває невисокий та стоячий, хоч подекуди в Галичині трапляються й виложисті коміри Рукава викроюють «одномірно», цебто таким способом, щоб верхня й нижня половини були однакові; вшивають їх так само, як і рукава жіночої сорочки, хоч, правда, в свитах новішого фасону є одміиа і в рукавах, а саме: в нижній половині роблять виріз до середини, а в верхній закруглений виступ. Нижню частину рукава роблять без «закавраша», а край його просто облямовують смужкою шкури або загортають в формі вилоги.
Особливими відмінами свити стали тепер чимліт та полотнянка. Чимліт — це та сама свита, тільки з тонкого білого сукна, з коміром та вилогами, оздобленими чорним оксамитом та сукном, иноді вишитими барвистими вовняними нитками. За Голембіовським, ця одежа являє собою пережиток старовинної польської одежі, відомої вже в XVI столітті, що дістала свою назву (czamlet, camlit) од азійської тканини з козиної вовни та яка дуже поширена була свого часу в Польщі. Полотнянка — це також свита, але літня, пошита не з сукна, а з полотна. її можна бачити вже коло Львова та далі на захід, майже по цілій Галицькій рівнині. А що полотнянку можна прати, то в особливих випадках її вдягають і зимою поверх суконної свити, і це надає одежі святочнішого вигляду.
Чемсрка. чумарка, чинарка відзначається од о чти тим, що шиють її переважно ке з сукна, а з легкої тканини, та що воі а має зборки навколо цілого стану, а крім того, завше буває однобортна та застьобується посеред грудей на гаплики, Про походження чемаркн нам відоме тільки пряме твер* дження Голембіовського, що це перська одежа (czamarka — suknia perska zwierchnia), Та коли вже робити припущення, то можна наближати назву чемаркн та, мабуть, і крой її (принаймні український) до назви чемериси, що II прикладали, як свідчить небіжчик В. Б. Антонович, до кабардинців, переселених од Великого князя Вітовта на річку Сліпород на Київщині
Жупан. Голембіовськнй, не вважаючи на назву жупана, що її виводять одні з заходу (латинська jupa), а другі,— правдоподібніше,—зі сходу (татарське зубун), вбачає в ньому найстарішу польську одежу. Український жупан, на нашу думку, мабуть, знаходиться в найближчому спорідненні з аналогічною одежею іранських племен, що переховалася на Кавказі у вигляді бешмета, який носять під черкеською чи грузинською зверхньою одежею; він має відкидні рукава, і його носять там зовсім так само, як носили у нас за козацьких часів жупан, що його назва, безперечно, запозичена у поляків, а саме: жупан носили під кунтушем або під свитою, за польською модою. За наших часів жупан шиють із синьої китайки, чи з так званого черкасину, або з якої-будь иншої бавовняної тканини; носять його самостійно, без зверхньої одежі, головно літом, заможніші люде. Крой його такий самий, як І в свиті, але часом його шиють і однобортним.
Кунтуш - одежа, безперечно, запозичена поляками у східніх народів (він трапляється у турків, татарів; на Кавказі у грузинів, вірменів тощо); од поляків він перейшов і до українських козаків Характеристичну особливість кунтуша становлять рукава з прорізами (або цілком розрізані до плечей); через ці рукава просовували руки, а самі рукава або висіли додолу, або їх відкидали через плечі на спину. Кунтуші звичайно шнлн з коштовних шовкових або парчевих тканин або з кольорового сукна; в останньому випадку їх якнайбільше обшивали галунами по всіх швач. Одежа ця трималась у козаків майже до кінця XVIII століття, а потім поволі, як це можна простежити по денних записах Якова Марковича, її стали заступати французькі кафтани та камзоли і, нарешті, новіші фраки та сурдути; за наших часів кунтуш переховався тільки як цікавий пережиток у формі парадної одежі петербурзьких півчих, що їх, особливо за цариці Єлизавети, набирали, як це відомо, з українців.