Студії з української етнографії та антропології

Кашкети — це ті самі картузи, але старовинного польсько-мішанського типу з майже горизонтальним великим козирком та високим околлям Вони трапляються головно на Поділлю, на Волині та на Холмщині.

4) Верхня плечева одежа. Кептар, кожух та лейбик, як це вже зазначено више, цілком однакові у жінок і в чоловіків, тому їх опису ми тут повторювати не будемо. На східній Україні лейбик заступає вже сучасна нам жилетка, що її спинку шиють вже не з тої самої тканини, що груди, а звичайно з перкалю; але коло півстоліття тому чоловічі лейбики існували ще там під назвою кірсетки. та шили їх найбільше з китайки або з сірого черкасину. На Чернигівщині, як свідчать відомості, шо мені їх передав А. Г. Сластіон, чоловічі катанки шиють такі самі, як і жіночі, тільки коротші.

Курта. чи куртиші, куртка,— це той самий лейбик чи кірсетка, але з рукавами, а часом і пошитий до стану. Одежа ця колись далеко більше вживалась, ніж тепер; ми бачимо її на старовинних малюнках запорожців, гайдамаків та чумаків, а тепер її носять найбільше на півдні, головно тільки вдома, до праці, а тому й шиють її з китайки або з сірого демікотону. В Галичині трапляються куртки з білого полотна, або зовсім короткі, або з невеликими полами, зібраними ззаду та на боках.

Сердак, як ми вже це казали, буває цілком однакового крою як у жінок, так і в чоловіків, скрізь, де його носять, цебто у гуцулів, лемків та угорських українців У перших та останніх він дуже короткий, а в лемків, а особливо у бойків, він досягає значної довжини, роблячись тоді дуже подібним до свити у білорусів та українських «поліщуків». За барву та оброблення сказано вже прн описі жіночої одежі.

Свита у своїй первісній та, мабуть, і найстаровиннішій формі мала цілком такий самий крой, як сердак у бойків. Вона, як це ми бачили, крім своєї передньої частини, така сама й залишилась у жінок, але в чоловіків вона підлягла цілому ряду досить значних змін. Як і теперішній сердак у бойків, так само й свита первісно на Поліссю була «до двох» або «до чотиріюх вусів»; як і сердак, її викроювали з дуже довгого шматка сукна, що його перегинали посередині, а на цьому загині витинали викот для шиї; переднє полотнище розтинали зверху донизу на майбутні иоли, а заднє зоставалося ціле, і до нього з боків приточували по одному чи по два клини, які утворювали «вуси»; наслідком цього середина свити вздовж спини залишалась ціла, становлячи так звану «прохідку» чи «засібок», що був тим ширший, чим менше було «вусів» у свиті. Пізніше, мабуть не без впливу зі сходу, замісць «вусів» почали робити «склади» чи «ряси», цебто замісць клинців почали з кожного боку «прохідки» вшивати шматок сукна, зібраний у складки таким способом, щоб вони були звернені до «засібку», налягаючи одна на одну, як хвилі. Позакладавши ці складки та вшивши їх, кравець добре змочу« Тх водою та кладе на дошку, що лежить на «чнріні», цебто на горизонтальній поверхні печі, і притискає зверху другою дошкою з трьома або чотирма мішками збіжжя на ній; мішки так сильно давлять, що вони, внсхнувши, вже більше не розходяться. Таким способом виробляють свиту з «рясами* чи «складами», що найбільше поширена на Україні; засібок такої свити, явна річ, відповідно до кількости «ряс» стає все вужчий. Нарешті, ще пізніше замісць ряс почали робити дрібніші «збори»; збори, остаточно звузивши прохідку, цілком її усунули, йдучи кругом цілого стану таким самим способом, як у особливій одежі, що має назву чемерки та яку ми розглянемо далі. Наслідком цієї варіяції на Україні з'явилось три головніших роди свити; І) з вусами. 2) з рясами чи складами і 3) зі зборами. Перша з цих форм, найстаровинніша, поширена в північній смузі, подекуди на Галицькій рівнині та на підгір'ях Кариатів; друга — в наші часи — найбільше на Правобе режжі та в Галичині, а третя — майже виключно на Лівобережжі.