Студії з української етнографії та антропології

кнх північноарійських народів, як, скажім, у якутів тощо, хоч натяк на щось подібне й можна бачити в штанинах деяких українських одеж цього роду, які сходяться під кутом до продовжньоі вісі штанів. Як свідчить Чубинський, існують два крої українських штанів, що відповідають двом головним тилам сорочки: 1) штани вузькі, «до паска», цебто пошиті з пояском та шо за* стьобуються иа два гудзики, їх носять на Україні там, де носять і старовинну сорочку, шо її випускають наверх штанів; і 2) штани широкі, «до очкура», цебто без пояса, але з заложеннм верхнім краєм та зашитим у формі широкого рубця, куди всередину протягають шнурок чи ремінь, що стягує штани та не дає їм спадати додолу; ці штани носять там, де носять сорочки «степового», цебто східнього типу. Ця класифікація Чубинського загалом справна, але тільки поки мова про широкість чи вузькість штанів; вона зовсім несправна щодо вживання очкура та паска. Розглядаючи штанн в колекціях Етногр. Від. Р Музею !мп, Олександра III, зібрані майже з усіх місцевостей України, ми могли переконатись, шо вживання очкура зовсім не зв'язане з широкістю штанів і що в усіх північних місцевостях України, цебто в північних повітах Чернигівщини. на волинському Поліссі та в багатьох місцевостях Галичини, де сорочка заховала свій старовинний крій та спосіб ношення (навипуск), штанн бувають звичайно вузькі, але на очкурі. Беручи на увагу існування у Великоросі! штанів, що тримаються на затягуванні чи «на гаш ннкЬ», та значне поширення штанів з очкуром у Сербії, Чорногорії тощо, не забуваючи з другого боку за близький зв'язок штанів з пояском щодо по ходження, ми схиляємося до припущення, що первісною формою слав'ян* ських, а значить і українських штанів були якраз штани до очкура. Щодо штанів до паска, цебто з пришитим до них пояском, що його застьобують на гудзик чи на гачок, то це форма пізніша, яка повстала з уживання на штани не полотна, а якого-небудь иишого матеріялу; цю форму запозичили ми вже з західньої Європи. А щодо східнього впливу, то він виявився в формі українських штанів найбільше у збільшенню їх ширини, а потім почасти й у • зміні їх матеріялу (у козаків), а почасти й у зміні їхнього крою. В цій статті ми зовсім позбавлені змоги входити в подробиці щодо крою штанів; мн не можемо також дати туг потрібної кількості» малюнків, тому ми мусимо обмежитись лише згадкою за те, що широкі лівобережні, особливо старовинні козацькі штанн з їх чотирьохкутннмн вставками, що утворюють мішок, який об’єднує дві рівних штанини,— дуже близькі до такої самої одежі лаків, чеченців та »інших кавказьких народів, а з другого боку — до штанів болга-рів та почасти й сербів Майже те саме можна сказати й за лівобережні штанн полтавські та за широкі галицькі штани (Поділля), бо ж вони відзначаються од попередніх штанів тим, що в них штанини з'єднані трохи під кутом і все-таки мають вигляд двох трикутників або двох клинів, що заповнюють собою кут між двома штанинами, цей спосіб крою трапляється також на Кавказі, наприклад, серед населення Гунибської округи. Дуже близькі до цих штанів І штанн до очкура північноукраїнського Полісся (північна Чернигівщина та північна Волинь), але вони там геть вужчі. На цих штанах ми досить ясно можемо побачити й перехід од очкура до паска, що залежав, певне, від зміни матеріялу. шо з нього шили штанн. В тій самій місцевості, наприклад, на півночі Волині, мн бачимо, що полотняні штани пошиті до очкура, а такі самі суконні штани пошиті вже до паска,— най-певніше, тому, що сукно утворило б при очкурі надто тяжкі та незграбні складки, які до того ще й вимагали б дуже багато матеріялу. У лемків трапляється цікава форма штанів, шо являє собою компроміс очкура з паском: