Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця

А сталось там таке.

Тиміш Юренко, прелукавий спудей, готуючи товариша, Данила Пришийкобиліхвоста, до чергової халепи Стецька, силоміць поголив йому сьогодні вранці голову, хоч Данило й не знав — навіщо.

Данило Пришийкобиліхвіст був і зроду, нівроку йому, кругленький, а Прудивус заклав йому в штани ще й добру подушку, та Данило не змикитив і цього — навіщо? Хоч він, правда, не вельми й задумувався, бо Прудивус верховодив мандрівними лицедіями, що визнавали зверхність дотепного й життєрадісного парубка, тож і Данило, бідолаха, терпів того проклятущого дня витівки Прудивуса, бо хто ж міг передбачити все те жахливе, що там сталося потім?

Він і штучні вуса Данилові поверх його власних кумедно прикарючив із щетинки свинячої, аж вони кололи в губу, і Пришийкобиліхвіст, сам того не помічаючи, прекумедно тими вусами ворушив.

Та й одягав Прудивус на цей раз Данила також ретельніше, як будь-коли, але знов-таки — ні слова не кажучи: навіщо вони потрібні, оця зелена черкеска з жовтими закаврашами, малиновий пояс, червоний жупан?

Побіливши обличчя Данилові й намалювавши яскраві губи, Прудивус зачорнив йому смолою два передні зуби і на тому справу скінчив.

Коли ж Данило, ставши задля вистави Стецьком, силою збігу обставин, заздалегідь передбачених Прудивусом, вийшов на край кону, проти нього, на березовім пеньку, опинився всесильний пан Купа, і люди раптом побачили кумедну подібність двох слимаків, пана Стецька і пана Купи, і саме це й збудило владну хвилю сміху, що сколихнула ввесь базар, сміху, що на нього й покладав надії Прудивус, коли дізнався про намір обозного набігти сюди з гайдуками й заходився гострити супроти ворожого наскоку найстрашнішу зброю — сміх.