Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця

Вони були достоту схожі, як двоє близнюків, а те, що в Демида шиї майже не було, а Стецько мав шию журавлину, і його ворушкий лисячий носок паленів між блідими щоками, як і в справдешнього пана Купи, то ця подібність і різнота ще більшої додавали кумедності несподіваній парі, що сама ще досі й гадки не мала про взаємну вбивчу схожість, так підступно підкреслену заходом лукавого Климка-Прудивуса: пан Стецько виглядав чистісіньким паном Купою, тільки ще кумеднішим за нього, а сам пан Купа був викапаним паном Стецьком, тільки гордовитішим та гоноровитішим, запанілим і вилюднілим на луччих харчах і перинах, з печаттю влади на блідому й вузькому державному чолі.

— То ти, я бачу, все-таки п’яний сьогодні, — стенувши плечима, знову повторив Стецько.

— А чого це я п’яний? Вас таки двоє!

— От-от! Двойнить в очах!

— То я — п’янісінький? — спитав Климко, а всі зареготали.

— Як чіп!

— Я?! — веселився разом з усіма Климко.

— Як хлюща! П’яний-п’янезний!

— Тут, либонь, усі п’янезні, як і я! — І Климко звернувся до мирославців: — Скільки ви бачите Климків?

— Одного! — загукали по всьому майдану. — Одного!

— А Стецьків?

— Двох! — ревонув майдан, знемагаючи від реготу, сміючись до сліз і до плачу.

Не стримався й Прудивус, залився сміхом, як сироваткою, а від того сміху басогласого глядачам ставало там іще смішніше, а вистава котилась далі, добуваючи все більшого напруження в юрбі, більшого тиску збуреної крові в тисячах сердець, з’єдинених ревною силою мистецтва ув одне дуже серце, яке калатало, аж гупало, гучніш і гучніш, прискорюючи дихання, запалюючи очі, посилюючи жадобу до життя.