Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Побажавши миру, старий попрощався з хлопцем.
Гасан повернувся на тиху вулицю, де на нього нетерпеливо чекав воротар Умар, щоб знову одвести хлопця до потайної хвіртки…
Стодвадцятилітній великий шейх Ель-Баба надто довго жив і надто багато знав, щоб сподіватися тільки на аллаха.
За хвилину по тому, як хлопець пішов, старий підвівся й поволі побрався з дому. Путь його була недовга. Незабаром він увійшов у будинок. Немолода людина, що сиділа, переписуючи книгу, звела на нього стомлені очі.
Великий шейх сперся на одвірок.
— Накажи вистежити місце в хебці, де отаборився Бен Манзур. Це дуже важливо. Таборище, здається, треба шукати поблизу Рас-Могабула — так мені сказали вчора атеуфійці. Перекажи тамтешньому купцеві Бен-Алі, аби негайно прийшов до Гардаї. Треба, щоб він запросив до себе на гостину тих тріполійських хлопчаків, але так, щоб його поведінка не викликала в них підозри. Я хочу, щоб вони самі «щасливим випадком» виявили Манзурове таборище й навели туарегів на його слід. Цього разу велике зло буде надійно стерто з лиця землі одним ударом на радість усім доброчесним. Але нам немає потреби обагряти собі руки їхньою кров'ю. Нам і шаанбам доля судила жити вкупі, тож не годиться розливати між нами та ними потік кривавої помсти. А тепер поспішай! Я хочу, щоб усе це відбулося без галасу.
Потому він повернувся до своєї простої оселі, щоб помолитися за ворога…
16
КРИВАВА ВІДПЛАТА
абула в супроводі двох мзабських вершників іще вдосвіта покинув караван-сарай перед брамами Гардаї, аби найкоротшою дорогою дістатися до табору туарезького гаркаху та доповісти Улд Бісці про те, що Гасанові пощастило владнати у Мзабі. Гасан тим часом лишився в Мзабі і, щоб якось згаяти довгі дні чекання, оглядав місто. У майстернях, садах, біля колодязів кипіла робота…
Так минув тиждень, а Гасан ще нічого не знав, що діється в країні. Здавалося, Улд Біска геть забув про нього.
Аж восьмого дня прибіг Карембу й сказав, що хтось хоче взяти їх з собою до Ель-Атеуфа. Ель-Атеуф — найстародавніше мзабське місто. Населення його, колись дуже численне, тепер не перевищувало семи тисяч, бо колодязі цієї оази не могли напоїти більше п'ятнадцяти тисяч фінікових пальм, а жвавої торгівлі, з якої жило б населення, в Ель-Атеуфі не було.
Старенький Ель-Атеуф стояв у кінці родючої частини уеду Мзаб, лице в лице з пустельною сирітною хебкою, наче на варті.
Ель-Атеуф єдине з-поміж усіх мзабських міст пишалося двома мечетями. Гасан чув, що поселення мало своєрідний середньовічний колорит, а дивовижні дикі навколишні скелі перетворювали його на справді-таки гідну подиву фортецю.
Тому Гасан прийняв запрошення доброго купця Бен Алі, що мав везти до своєї майстерні в місті Ель-Атеуфі вовну, яку вигідно купив на гардайському базарі. Хлопці вирушили в путь рано-вранці і до заходу сонця доїхали до міста, де їх щедро пригостив люб'язний торговець.
Коли ж наступного ранку хлопці побачили в сонячному сяйві чарівну дику красу гірського масиву Аргуб Ріане, Бен Алі запропонував поїхати до тієї гори на прогулянку й подивитися з її вершини на оазу, яка розкинулася від Ель-Атеуфа, долиною Мзабу до великого міста цієї країни, Бу Нура. Бу Нура — «Батько світла» височів на скелястому мисі, там, де зливалися Уед-Мзаб і Уед-Сіл.
Бу Нура лежав осторонь шляху між Гардаєю, Бену Ісгвеном та Ель-Атеуфом. Ця вбога оаза ледве могла напоїти десять тисяч фінікових пальм, бо багато води вже випили дерева в ущелині оаз гардайської та бену-ісгвенської…
Купець Бен Алі наказав своєму сипові Ісмаїлу супроводити хлопців і, давши їм торби з хлібом та фініками, побажав веселої прогулянки.
Друзі проминули пальмові гаї, що росли на дні уеду так само, як і перед Гардаєю, й почали сходити кривулястою стежиною на гору.
О десятій ранку вони були вже на вершині високого стрімкого ланцюга гір і зачудовано дивилися па неозору, залиту сонцем країну, яка відкрилася перед ними.
Нові й нові ланцюги невисоких скель, подекуди порослих скудною зеленню, наче скам'яніле море, розстилалися на північ і на схід. Щоб якось перебути три години найнестерпнішої спеки, діти відшукали на гірській місцині неглибоку печеру. Сліди вогню свідчили, що в печері знаходили захисток пастухи, чиї стада, мабуть, шукали скудну травичку по схилах гір та в ущелинах, травичку, в якої травневе сонечко ще не висмоктало вологу, що затрималася в розколинах каміння від зимових дощів та снігових віхол.