Дух животворить… Читаємо Сковороду

Такі вирази, як «злотожадна» лихоманка, «дух неситий», «черевонестямність», «ласолюбство» та подібні, корелюють з інвективами біблійних пророків, проповідницьким словом отців ранньохристиянської церкви: «Відступіть від мене у полум’я й жупел содомської насолоди вашої, о перелюбники! Тікайте від мене, змії, що пожирають землю, пси, що мочаться до міської стіни, плотожадні звірі, вепрі дібровні. Жеріть терна й чортополох. Ось салат для ваших губ!» (II, 49).

У такій самій тональності витримано й полум’яні монологи Варсави, котрий веде «прю» з Бісом: «Красти чи не красти? Що важче? Однак увесь світ повний злодіїв і розбійників… Чи потрібна дуже цінна одежа в дім? Що важче? Однак увесь світ блудними фарбами красується для суєтного любодіяння очей. Що зручніше, ніж хліб і вода! Однак увесь світ обтяжений черевонестямністю. Черево є бог світові, пуп пекла, челюсті, джерело і жерло, що вибльовує із сердечної безодні всіляку погань, незасинаючих червів, і дріжджі, що клекочуть, і блювотиння отих вод… Заздрість, грабіж, позови, злодійство, вбивство, хула, наклепи, лицемірство, лихоїмство, перелюбство, встидодіяння, марновірство… це всерідний потоп ноївський, що верх, волосся й голову світу пригнічує» (II, 98).

Властиво, весь діалог «Суперечка Біса з Варсавою» становить собою розгорнуту релігійно-філософську алегорію, побудовану на біблійному підґрунті. Перéсварка з приводу байки «Змія та Жаба» — лише приступ до головного предмету суперечки: наскільки трудним є шлях до вічного спасіння і блаженства, чи багато хто зі смертних здатен його подолати. Даймон наполягає, що «трудний шлях», «тісний, вузький, трудний є те ж саме» (II, 92). «Чи ти глухий, — дорікає він Варсаві, — не чуєш, що тісним є шлях, який веде у Царство Небесне? І яке мале стадо тих, що рятуються? Як багато захочуть увійти і не зможуть?» (II, 91). Варсава ж переконаний в іншому: цей шлях «незручний і трудний для злих мужів. Та вони самі за собою волочать труднощі»; ворота Царства Небесного «для людини досить просторі», а затісні вони «для верблюда» — душі, «обтяженої світським тягарем»: «Багатство, бенкети, насолоди цього світу…» (II, 92).

Сливе та сама тема є центром дискусії у діалозі «Боротьба архистратига Михаїла з Сатаною про це: легко бути добрим»; кажемо «сливе», бо тут мовиться вже не про шлях до раю, а, сказати б, про самі райські «умови життя». Що чекає того, хто потрапив туди? Сатана єхидно, з підштрикачкою зауважує, що «надто тяжко бути жителем небесним», тим-то «підземне життя тисячу крат багатолюдніше, ніж ваше небесне» (II, 64, 63). Архистратиг Михаїл обурюється: «О ганителю! …Зводиш наклеп на небесну славу й доґмати її…» (II, 63). Вступаючи у рішучу боротьбу зі Сатаною, він будує свою контрарґументацію на тих самих уявленнях про «трудне», що їх сповідує і Варсава — Сковорода. «Потрібність з трудністю так несумісні, як світло з пітьмою. Потрібне сонце — чи трудне? Потрібний вогонь — а чи трудний? Потрібне повітря — а чи трудне? Потрібна земля і вода — і хто без неї? Бачите потрібність? Де ж при боці її трудність? Ах, зникла! Немає їй місця в чертогах непорочної й блаженної потрібності! …У пеклі робиться все те, що непотрібне, що зайве, що не знадобиться, непристойне, противне, шкідливе, капосне, мерзенне, дурне, непридатне, погане, мучительне, нечестиве, богомерзке, прокляте, світське, плотське, тлінне, легковажне, дороге, рідкісне, модне, турботливе, руйнівне, погибельне, пекельне… Ця біснувата й буйна діва, трудність називається по-грецьки Ατα, тобто пагуба…» (II, 78).