Дух животворить… Читаємо Сковороду

Відповідно щастя слід шукати на протилежному полюсі — там, де старшує «натура», природність, «спорідненість». Порівнюючи суспільство з годинниковим механізмом, а людину — з його часткою, Григорій говорить, що цей суспільний механізм функціонує нормально в тому випадку, «коли кожна людина не лише добра, а й споріднену собі, розлиту по всьому складу діла, відправляє роботу» (І, 418). Людське щастя постає не як однозначне, метафізично потрактоване поняття, а як складний комплекс соціальних та особистісних, психологічно-поведінкових чинників, як рухлива система зв’язків і взаємозалежностей між природними нахилами й можливостями їхнього задоволення, між самопізнанням і самореалізацією, між мораллю та працею. «Найдобріша душа тим неспокійніша та нещасніша, чим більшу посаду вона займає, але до неї не народжена. …Як же не згубити („веселощі серця“, тобто щастя. — Ю. Б.), коли замість добрих послуг лише ображає друзів та родичів, близьких та далеких, співвітчизників та іноземців? Як не ображати, коли вона суспільству приносить шкоду? Як не зашкодити, коли погано виконувати обов’язки? Як не буде погано, коли немає завзятості й невтомної праці? Звідки ж з’явиться працелюбність, коли немає бажання й старанності? Де ж візьметься бажання без природи?» (І, 419). Єдиний шлях веде і до суспільної користі, й до особистого щастя: «Треба тільки пізнати себе, куди хто народжений. Краще бути натуральним котом, ніж левом з ослячою природою» (І, 436).

Цей погляд уповні поділяють усі учасники діалогу (назагал тут, на відміну від інших творів «острогозького» циклу, майже немає суперечок, полеміки, хіба лише Афанасій зрідка щось скаже або спитає невлад, однак його відразу ж підправить Григорій). Кожен з друзів намагається зробити свій внесок у спільну концепцію. Як-от Яків, чиїм прототипом був художник Яків Долганський, запевняє, що охоче кинув би «писати з натури» й став «останнім горщечником», якби відчув «спорідненість до гончарства» (І, 421). Інші наводять повчальні приклади, котрі ілюструють приклади як безглуздої та шкідливої неспорідненості, так й справжньої спорідненості. В першій убачають причину всіх суспільних бід і хиб, у другій — джерело й ґарантію всілякого достатку й щастя. «Де згода найдорожчого миру? Де живність сердечних веселощів? Хто потворить і розтліває всіляку посаду? — Неспорідненість. Хто умертвлює науки й мистецтва? — Неспорідненість. Хто обезчестив чин священичий та чернечий? — Неспорідненість. Вона кожному званню внутрішня отрута і вбивця. …Іди ліпше ори землю або носи зброю, відправляй купецьку справу чи мистецтво твоє. Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить» (І, 447).