Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
У лекції «Вступні двері до християнської добронравності», говорячи про «найвищу… премудрість», яка «робить нас із диких та бридких монстрів чи виродків людьми», Сковорода підкреслює, що ця премудрість не приходить сама собою: «Важко у невимовний цей скарб проникнути й примітити його, а для одного цього нелегко любити й шукати її» (І, 143, 144).
А що каже Сковорода-Варсава через півтора десятиліття в суперечці з Бісом? Щось достеменно інше, прямо протилежне:
Як же не зловтішатися Даймонові: «…Викриваєш у собі злочинця, руйнуючи створену самим собою колись огорожу…» (II, 89).
Варсава, проте, всупереч очікуванням Даймона, ані-ні не збентежений. Він не боїться визнати, що колишні його погляди були помилкові: «Я не Бог, і грішу, я знову ж таки не біс, і каюсь» (II, 89). Правдивий шукач істини не буде заради дрібного самолюбства чіплятися за старе, він знає, що відмова від помилок є необхідною передумовою руху вперед, до пізнання того, що досі не було знане, до осягнення того, що досі не осягнене: «Каятись — це побачити берег нової слави, почати нове життя новим серцем, новими плодами…» (II, 90).
Так Сковорода виопуклює одну із суттєвих контроверсій власного духовного розвитку, процесу формування своїх уявлень про щастя, філософсько-етичної концепції в цілому.
Еволюція поглядів філософа на проблему «потрібне — важке» наочно оприявнюється в лекції «Вступні двері до християнської добронравності». Вже зауважено було, що в главі 4-й мовиться про неуникні труднощі на шляху до «премудрості», до щастя. А от якими словами відкривається вступ до лекції, названий «Перед дверима»: «Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним». Прикладаючи цю загальну тезу до поняття щастя, Сковорода висновує: «…Щастя, як річ найнеобхідніша з необхідного, завжди і всюди дається дурно» (І, 140), тому воно є найлегшим з легкого. Арґументи філософа розгортаються в уже знайомому нам напрямку — до думки про те, що щастя не відгороджене від нас ні далекою відстанню, ні бар’єрами часу, ні неподоланними перешкодами. «Що б було тоді, коли б щастя, найпотрібніше й наймиліше для всіх, залежало б від місця, часу, плоті та крові? Скажу ясніше: що було б тоді, коли б Бог поклав щастя в Америці, чи на Канарських островах, чи в азійському Єрусалимі, чи в царських палацах, чи в Соломоновім віці, чи в багатстві, чи в пустелі, чи в чині, чи в науках, чи в здоров’ї?.. Тоді б щастя наше і ми б з ним були б бідні. Хто міг би дістатися до тих місць? Чи ж можливо народитись усім в одному якомусь часі? Як же поміститися в однім чині та статі? Чи ж бо то щастя затверджено на піску плоті, на обмеженому місці й часі, на смертній людині? Чи не це трудне? Гей! Важке й неможливе. Хвала ж блаженному Богові, що важке зробив непотрібним» (І, 140). Знову й знову філософ перестерігає: «…Все, що біжить од тебе геть, знай, — чуже, й не вважай його за своє, все те чудне і зайве. Нащо воно тобі? Тим-то воно й важке. Ніколи б воно не пішло від тебе, коли б було необхідне». А що ж слід визнати потрібним для людини? Річ ясна: «Те, що найлегше» (І, 140, 141). Ось чому й легко бути щасливим…
Що це — в одному творі дві взаємовиключальні тези? Справа в тому, що «Вступні двері» створювалося Сковородою, як пам’ятаємо, наприкінці 60-х років, коли він починав свою педагогічну діяльність у Додаткових класах Харківського колеґіуму. «Обновлено» ж їх було, про що свідчить авторова примітка, року 1789-го; на той час підхід філософа до проблеми людського щастя докорінно змінився, і це відбилося у наново написаній передмові — «Перед дверима». Отже, наявність у тексті різнотлумачень пояснюється просто. Важче відповісти на запитання, чому автор не усунув їх у процесі «обновлення»?