Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— Маршале, ви навчили мене бути чесним із самим собою і відкрито говорити про свої відчуття. Саме це я зараз і зроблю. Зможете витримати мене ще кілька хвилин? Просто вислухайте мене. П’ять хвилин, не більше. Гаразд?
— П’ять хвилин. Відтак ми назавжди про це забудемо. Згода?
Пітер кивнув. Усміхнувшись, Маршал зняв із руки годинник і поклав його на стіл. Пітер узяв його, щоб уважно роздивитися, а тоді поклав на місце.
— По-перше, я хочу дещо прояснити. Я почувався б справжнім шахраєм, якби дозволив вам думати, що фінансування ваших лекцій — мій подарунок вам. Насправді я щороку роблю університету досить скромні подарунки. Чотири роки тому я посприяв організації кафедри економіки, якою керує мій батько. Отже, я в будь-якому разі зробив би цю пожертву. Єдина відмінність — це те, що цикл лекцій названо на вашу честь. По-друге: я розумію ваше ставлення до подарунків і поважаю його. Утім, я маю пропозицію, від якої ви, імовірно, не зможете відмовитися. Скільки ще в мене часу?
— Три хвилини — час спливає, — усміхнувся Маршал.
— Я не розповідав вам про свій бізнес у деталях, але переважно я купую і продаю компанії. Я експерт з оцінювання компаній: кілька років робив це для «Citicorp», а потім став незалежним експертом. Гадаю, що за весь цей час я взяв участь у придбанні понад двохсот компаній. Нещодавно я наштовхнувся на нідерландську компанію, ціна якої надто занижена, і водночас вона має потужний прибутковий потенціал. Я б залюбки придбав її сам — можливо, це трохи егоїстично, але я й досі не визначився з партнерами. Потрібно зібрати двісті п’ятдесят мільйонів доларів. Слід скористатися цією можливістю якомога швидше — чесно кажучи, ця компанія надто приваблива, аби нею ділитися.
Маршал не стримався і сказав:
— Отож…
— Стривайте, дозвольте мені договорити. Ця компанія має назву «Rucksen», і з-поміж провідних світових виробників велосипедних шоломів вона тримається на другому місці, володіючи чотирнадцятьма відсотками ринку. Минулого року продажі були високими і компанія заробила двадцять три мільйони, але я певен, що за два роки зможу заробити в чотири рази більше. І ось чому. Найбільшою часткою ринку (а це двадцять шість відсотків) володіє фінська компанія «Solvag». Так склалося, що мій консорціум володіє контрольним пакетом акцій цієї компанії, а я — власник контрольного пакета консорціуму! Основний продукт, що його зараз виробляє «Solvag», — це мотоциклетні шоломи, і цей підрозділ компанії є більш прибутковим, порівняно з тим, який відповідає за виробництво велосипедних шоломів. Я планую оптимізувати виробництво, об’єднавши «Solvag» з австрійською компанією з випуску мотоциклетних шоломів і вже запропонував за неї свою ціну. Відтак виробництво велосипедних шоломів компанією «Solvag» буде припинено, а завод ми переобладнаємо для виробництва виключно мотоциклетних шоломів. Водночас я максимально посилю виробничі потужності «Rucksen» і вона зможе зайняти ринкову нішу «Solvag». Краса, чи не так?
Маршал кивнув. Він просто-таки бачив цю інсайдерську красу перед собою. І водночас бачив марність своїх відчайдушних спроб розібратися з часовими нюансами фондового ринку чи придбати акції, скориставшись крихтами інформації, що долітали до аутсайдерів.
— Ось що я пропоную, — вів далі Пітер, кинувши оком на годинник. — Ще кілька хвилин. Прошу, вислухайте мене.
Та Маршал уже не переймався п’ятихвилинним лімітом.
— Я вже залучив позикові кошти. Тож, аби придбати «Rucksen», мені лишилося інвестувати дев’ять мільйонів доларів готівкою. Приблизно через двадцять два місяці я планую презентувати цю компанію публічно, і в мене є всі підстави вважати, що я отримаю п’ятсот відсотків прибутку. Вихід «Solvag» з ринку означатиме відсутність потужного конкурента — про це ще ніхто, крім мене, не знає, тож усе це суворо конфіденційно. Також я отримав інформацію (щоправда, не можу озвучити її джерело навіть вам) щодо законопроекту, в якому передбачено, що всі неповнолітні мають обов’язково користуватися велосипедними шоломами. Невдовзі подібні законопроекти набудуть чинності у трьох європейських країнах. Я пропоную вам частку в цій інвестиції — скажімо, один відсоток. Маршале, не поспішайте відмовлятися, це не подарунок, і я вже не ваш пацієнт. Це справжня інвестиція: ви даєте мені чек і перетворюєтеся на співвласника. Водночас є одна умова, і я прошу вас пересилити себе: я не хочу, аби цього разу повторилася ситуація з лікарем Блеком. Пригадуєте, як важко я це переживав? Отже, — Пітер помітив, що зацікавлення Маршала зросло, і заговорив впевненіше, — ось моя пропозиція. Заради власного психічного здоров’я я хочу, щоб ви нічим не ризикували. Якщо ви пошкодуєте про цю інвестицію, я одразу викуплю цю частку за вашу ціну. Я дам вам мій особистий вексель із гарантією повного забезпечення: за вашим запитом вам виплатять суму, що дорівнює ста відсоткам вашої інвестиції плюс десять відсотків річних. Однак ви маєте пообіцяти, що обов’язково ним скористаєтеся за непередбачуваних обставин — всяке може трапитися… Скажімо, вбивство президента, моя раптова смерть чи те, що видасться вам надто ризикованим. Інакше кажучи, ви зобов’язані отримати гроші за цим векселем.