Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— Я питиму воду. «Calistoga», будь ласка. Сьогодні маю зустрітися ще з чотирма пацієнтами.
Пітер замовив дюбоне і содову, а коли їм принесли напої, підняв свою склянку:
— Хочу випити за вас і за цикл лекцій імені Маршала Стрейдера.
Маршал почервонів. Він настільки захопився клубом, що навіть забув подякувати Пітерові.
— Пітере, такий курс лекцій — велика честь. Я мав би одразу вам подякувати, але не міг викинути з голови останнього пацієнта.
— Останнього пацієнта? Отакої! Я думав, що, коли пацієнт покидає кабінет психотерапевта, той забуває про нього аж до початку наступного сеансу.
— Можливо, це був би ідеальний варіант. Але відкрию вам професійну таємницю: навіть найбільш стримані психотерапевти повсякчас думають про своїх пацієнтів і навіть подумки спілкуються з ними між сеансами.
— Без жодних доплат?
— На жаль, так і є. Тільки адвокати виставляють рахунки за «міркування».
— Цікаво, цікаво! Маршале, ви нібито говорите від імені всіх психотерапевтів, але я відчуваю, що йдеться саме про вас. Я часто думав про те, чому так мало отримував від інших спеціалістів. Можливо, ви більш самовіддано ставитеся до роботи й ваші пацієнти для вас важливіші?
Принесли лосося, однак Пітер цього не зауважив: він саме почав розповідати, що психотерапевти добряче розчарували й Адріану.
— Маршале, це одна з двох речей, про які я хотів сьогодні поговорити, — вів далі Пітер. — Адріана висловила велике бажання попрацювати з вами. Хоча б кілька сеансів. Їй треба залагодити деякі проблеми у стосунках із батьком, надто зараз, коли його життя добігає кінця.
Маршал, який завжди пильно вивчав класові відмінності, давно помітив, що представники вищого класу навмисно не бралися до їжі одразу; що більшими були статки, то довшою була пауза перед першим шматочком. Тож він доклав усіх можливих зусиль, аби витримати цю паузу разом із Пітером. Навіть не кинувши оком на лосося, пив воду маленькими ковточками, уважно слухав, кивав і врешті-решт запевнив Пітера, що радо попрацює з Адріаною.
Та зрештою його терпець увірвався і Маршал узявся до риби. Він тішився, що пристав на пропозицію Пітера скуштувати цього лосося. Риба була неперевершена. Тоненька й хрустка масляниста скоринка просто-таки танула в роті, її не треба було жувати. Варто було легенько притиснути шматочок язиком до піднебіння, як він розпадався на рожеві часточки, присмачені розмарином, які разом із теплим маслом легко ковзали стравоходом. «До дідька холестерин!» — міркував Маршал, почуваючись грішником.
Водночас Пітер уперше поглянув на свою тарілку, немовби дивуючись, що вона взагалі на столі. Він підхопив виделкою великий шмат риби, відклав її убік і знову заговорив:
— Добре. Ви потрібні Адріані, тож для мене це велике полегшення. Сьогодні вона вам зателефонує. Ось її візитка. Якщо вам не вдасться сконтактувати телефоном, вона просила зателефонувати їй до офісу й повідомити про час сеансу. Коли вам зручно — за потреби вона внесе зміни у свій робочий графік. Також я хотів би оплатити ці сеанси, ми вже узгодили це з Адріаною. Хочу відразу оплатити п’ять сеансів, — він простягнув Маршалові конверт із десятьма стодоларовими банкнотами. — Мені бракує слів, аби висловити свою вдячність за те, що ви з нею працюватимете. Звісно, тепер це ще більше спонукає мене віддячити вам.
Маршал нашорошив вуха. Він гадав, що організація циклу лекцій, названих на його честь, свідчила про те, що «вікно можливостей» для нього зачинилося назавжди. Однак скидалося на те, що доля вирішила ще раз його спокусити. Утім, він усвідомлював, що професіоналізм переможе, а тому сказав:
— Трохи раніше ви зауважили, що хотіли обговорити зі мною дві речі. Першою була терапія для Адріани. Можливо, друга проблема, про яку ви хотіли поговорити, — це відчуття, що ви мені заборгували?
Пітер кивнув.
— Пітере, вам треба просто про це забути. Бо інакше (і це погроза) мені доведеться змусити вас відкласти поїздку на три-чотири роки, аби ми могли вирішити цю проблему за допомогою психоаналізу. Скажу ще раз: ви мені нічого не винні. Ми домовилися про надання послуг. Я озвучив вам їхню ціну, і ви її заплатили. І навіть заплатили більше, пригадуєте? А тоді ви зробили мені приємний і щедрий подарунок — цикл лекцій, названий на мою честь! Ви ніколи не були переді мною в боргу. А навіть якщо й були, ваш подарунок усе компенсував. Більш ніж компенсував — тепер я почуваюся в боргу перед вами!