Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
Маршал демонстративно похитав головою.
— Містере Макондо, я ціную вашу щедрість, це чудово. І я радо прийняв би ваш подарунок. Як і багатьох інших, мене приваблює ідея фінансової захищеності — може, навіть більше, ніж їх, бо мені бракує часу на письменницьку діяльність. Я вже обміркував кілька проектів з теорії психоаналізу — вони просто-таки просяться на папір. Але я мушу відмовитися від вашої пропозиції. Для мене це було б порушенням норм професійної етики.
— Гаразд, тоді маю іншу пропозицію, — швидко втрутився містер Макондо, — і йдеться не про гроші. Дозвольте мені відкрити для вас ф’ючерсний рахунок і поторгувати замість вас протягом місяця. Ми контактуватимемо щодня, і я навчу вас заробляти гроші на торгівлі валютними ф’ючерсами. Потім я заберу свій початковий внесок, а ви отримаєте всі прибутки.
Ця пропозиція — можливість дізнатися внутрішні техніки трейдерів — дуже імпонувала Маршалу. Йому було настільки боляче від неї відмовлятися, що на очі аж навернулися сльози. Зібравши всю свою рішучість, він ще енергійніше захитав головою:
— Містере Макондо, якби ж то була якась інша… ем-м… ситуація… я радо пристав би на вашу пропозицію. Вона мене просто-таки розчулила, і я залюбки повчився б торгувати, маючи такого наставника. Але ні. Ні. Це неможливо. До речі, забув вам сказати — я отримав від вас не тільки оплату за послуги. Є ще дещо: задоволення бачити, що вам значно краще. Більшої радості годі й шукати.
Містер Макондо безпорадно відкинувся на спинку крісла; його очі світилися захватом — оце професіоналізм, оце непохитність! Він виставив перед собою руки долонями вперед, немовби хотів сказати: «Здаюся! Я зробив усе, що міг».
Сеанс закінчився. Двоє чоловіків востаннє потиснули один одному руки. Містер Макондо замислено рушив до дверей. Раптом він зупинився та обернувся до Маршала.
— Остання пропозиція, від якої ви не зможете відмовитися. Я хочу, щоб ви були моїм гостем — як щодо того, аби пообідати в п’ятницю? У неділю я лечу до Цюриха.
Маршал завагався, а містер Макондо похапцем додав:
— Я знаю про правила, які забороняють спілкування з пацієнтами за межами кабінету, але кілька хвилин тому наше рукостискання засвідчило, що ми вже не лікар і пацієнт. Ви надали мені якісні послуги, завдяки яким я одужав, і тепер ми просто знайомі.
Маршал міркував над запрошенням. Йому подобався містер Макондо і його інсайдерські історії про накопичення статків. Кому це може зашкодити? Це аж ніяк не порушення норм професійної етики.
Помітивши вагання Маршала, Макондо додав:
— Попри те, що я час від часу літатиму до Сан-Франциско (двічі на рік я маю бути присутнім на раді директорів, а також зустрітися з дітьми, батьком і сестрами Адріани), ми з вами житимемо на різних континентах. Гадаю, що заборони на посттерапевтичний обід не існує.
Маршал потягнувся до свого блокнота.
— О першій у п’ятницю?
— Чудово! Клуб «Pacific Union» — знаєте такий?
— Чув про нього, але не траплялося там побувати.
— Каліфорнія-стрит, Ноб-Гілл. Поряд із готелем «Fairmont». Позаду є паркувальний майданчик. Просто назвіть моє ім’я. Там і побачимося.
Уранці в п’ятницю Маршал отримав факс: копію повідомлення, яку містерові Макондо надіслали з Університету Мехіко.
Шановний містере Макондо!
Хочемо повідомити, що радо приймаємо вашу щедру пожертву для заснування щорічного циклу лекцій Маршала Стрейдера «Психічне здоров’я у третьому тисячолітті». Безперечно, на ваше прохання ми запропонуємо пану Стрейдеру стати одним із трьох членів спеціального комітету, який обиратиме спікерів. Невдовзі з ним зв’яжеться ректор нашого університету Рауль Менендез. Він попросив мене передати вам вітання; до речі, на цьому тижні він обідав із вашим батьком.
Ми в боргу перед вами за цю та багато інших благодійних пожертв на підтримку досліджень та освіти в Мексиці. Важко навіть уявити, у якому стані перебував би наш університет без постійної підтримки з вашого боку та з боку невеликої спільноти ваших далекоглядних однодумців.
З повагою,
Рауль Ґомес, проректор Університету Мехіко
Текст супроводжувався приміткою від Пітера Макондо:
Я ніколи не кажу “ні”. Від цього подарунка не зможете відмовитися навіть ви! Побачимося завтра.
Маршал перечитав його двічі — без поспіху, прислухаючись до своїх відчуттів. Цикл лекцій Маршала Стрейдера — меморіал, що житиме вічно. Кому б це не сподобалося? Ідеальна страховка для самооцінки. Мине час, і якщо він колись почуватиметься недооціненим, то зможе згадати про курс лекцій, названий на його честь. Чи полетіти до Мехіко й виступити з лекцією — підвестися, неохоче піднявши руку, поволі обернутися і скромно зустріти вибух оплесків з боку вдячних слухачів.