Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
Працюючи з більшістю своїх пацієнтів, Ернест активно використовував поняття жалю. Він пропонував їм проаналізувати, про які вчинки вони шкодують, а також спонукав уникати подібних відчуттів у майбутньому. «Ваша мета — прожити наступні п’ять років так, щоб не озиратися назад із відчуттям невимовного жалю», — зазвичай казав він.
Подеколи Ернестова стратегія «запобігання жалю» не спрацьовувала, але здебільшого була ефективною. Утім, ніхто з пацієнтів не ставився до цього настільки серйозно, як Єва, яка будь-що хотіла «випити життя до останньої краплі». Протягом двох років після озвучення діагнозу ця жінка робила все можливе, аби максимально змінити своє життя: вона розлучилася з чоловіком, бо почувалася нещасною у шлюбі, завела шалені стосунки з двома чоловіками, яким давно симпатизувала, побувала на сафарі в Кенії, написала два оповідання та здійснила подорож країною, відвідавши трьох своїх дітей та кількох колишніх студентів.
Усі ці зміни супроводжувалися їхньою активною і продуктивною співпрацею. Для Єви кабінет Ернеста був чимось на кшталт безпечного сховку, адже саме тут вона могла озвучити всі страхи, пов’язані зі смертю, усі ті похмурі думки, якими жінка не могла поділитися навіть із найближчими друзями. Ернест пообіцяв, що вони пройдуть через це разом і нічого не оминуть, що для нього вона не пацієнтка, а радше компаньйон чи товариш у недолі.
Він дотримав свого слова. Ернест призначав сеанс на вечір, бо зазвичай наприкінці цієї години його огортало хвилювання через те, що Єва невдовзі помре та що свого часу і йому не вдасться цього уникнути. Він знову і знову нагадував їй про те, що вона не самотня і вони обоє дивляться у вічі смерті, яка їх жахає, що він залишиться з нею доти, доки це буде необхідно. Коли Єва попросила його пообіцяти, що він буде поряд у її останні хвилини, він це зробив. Протягом останніх двох місяців стан жінки погіршився і вона вже не приходила на сеанси, однак Ернест спілкувався з нею телефоном і подеколи відвідував її вдома, відмовляючись брати гроші за ці візити.
Зустрівши Ернеста, Євина сестра провела його до спальні. Шкіра хворої геть пожовтіла — пухлина негативно вплинула на її печінку. Єва важко дихала й сильно спітніла, пасма волосся прилипли до голови. Вона кивнула й засапано прошепотіла сестрі, щоб та залишила їх наодинці:
— Мені потрібен ще один сеанс із моїм лікарем.
Ернест присів на ліжко і запитав:
— Ви можете говорити?
— Надто пізно. Не треба слів. Просто обійміть мене.
Ернест узяв жінку за руку, однак вона похитала головою і прошепотіла:
— Будь ласка, просто обійміть мене.
Сидячи на ліжку, він схилився над Євою, щоб її обійняти, але ніяк не міг знайти зручну позицію. Виходу не було: Ернестові довелося залізти в ліжко, лягти поряд із хворою і міцно її обійняти. Він не зняв піджак і туфлі, а тому нервово зиркав на двері, хвилюючись, що хтось може зайти до спальні й неправильно все зрозуміти. Спершу Ернест почувався незручно й навіть радів, що їх розділяють кілька шарів тканини — простирадло, ковдра, покривало, його піджак. Єва притягнула його до себе. Поступово напруження зникло. Ернест розслабився, зняв піджак, поправив ковдру й міцно обійняв Єву. Вона притислася до нього. Ернест на мить відчув, як усередині розливається недоречне тепло, провісник сексуального збудження. Він розлютився на самого себе і щосили його притлумив, аби передати через обійми ніжність, що її відчував до Єви. За кілька хвилин він запитав:
— Так краще, Єво?
Відповіді не було. Жінка важко дихала.
Ернест зістрибнув з ліжка, нахилився до Єви й покликав її на ім’я.
Жодної реакції. Почувши його вигуки, до кімнати увірвалася сестра Єви. Ернест узяв Єву за зап’ясток, однак пульсу не було. Він поклав руку на її грудну клітку, обережно відсунувши її масивні груди, і спробував промацати апікальний пульс. Серцебиття було ниткоподібним і уривчастим. Ернест зауважив:
— Фібриляція шлуночків. Це дуже погано.
Кілька годин вони вдвох пильнували хвору, вслухаючись у важке й уривчасте дихання Єви. «Дихання Чейна-Стокса», — подумав Ернест, і його здивувало, як легко цей термін, засвоєний ще на третьому курсі, зринув із глибин його підсвідомості. Час від часу Євині повіки тремтіли, однак жінка так і не змогла розплющити очі. На її губах постійно виступала і швидко підсихала піна від слини, і Ернест щоразу витирав її серветкою.