Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— На одну гниду менше, — сказав вбивця, пройшовши повз мертве тіло.
Вже перед самим порталом, який почав ще яскравіше сяяти, чоловік у масці повернув голову, поглянув на нерухоме тіло Фалміна, який безпорадно лежав на землі біля поламаного столу.
— До нових зустрічей, Фалміне із Мальгарда. Нехай же доля колись зведе нас у чесному поєдинку, якщо на те буде воля богів, — з цими словами вбивця зробив крок вперед і розчинився в нескінченному вирі матерії та магії, перемістившись кудись далеко, подалі від цього підвалу. Портал закрився за ним, а разом із цим і зникла можливість для чаклуна вислідити нового вбивцю і найголовніше — його замовникі.
Два мисливських пси, лежачи біля ніг короля, напружилися, глянули на зачинені двері. Дійсно, король і сам почув тихі кроки, що наближалися до його покоїв.
Постукали.
— Входьте, — сказав сонливо Сигізмунд. Він був впевнений, що це Ігрев.
— Не завадив?
— Ні, Ігреве, не завадив.
Чародій увійшов до просторих покоїв, глянув на собак, які так само уважно дивилися на його довгі шати. Певно, давно вже цих псів не випускали на полювання. Принаймні так думав Ігрев, дивлячись на їх голодні погляди.
— Ваша Величність буде лягати спати?
– Ігреве, звідки такий церемоніал? Якби я хотів спати, то не пустив би тебе на поріг своїх покоїв. Правда?
— Правда, володарю.
— Маєш до мене справу?
— Маю.
Сигізмунд глянув на чародія скоса. У відблисках вогню, що горів у каміні, його обличчя ставало і справді моторошним.
— Пив?
— Пив, володарю, але говорити із вами прийшов на тверезу голову.
— Славтеся усі святі! — король награно сплеснув в долоні. — Надворі вечір, а Ігрев може говорити тверезо! Дійсно, дивний сьогодні день.
Здавалося, що чародій образився, але король усміхнувся, показав йому рукою на крісло, що стояло поруч. Ігрев присів, не перестаючи дивитися на мисливських псів.
— Боїшся собак, Ігреве? Я думав, що ти вже звик перебувати в оточенні таких ось мисливських собак, які допомагають мені в керуванні країни.
— Дійсно, але ніколи я не зможу звикнути до цих голодних поглядів.
Сигізмунд мовчки махнув рукою і собаки, зрозумівши наказ, лягли в закутку. Король мав владу над усіма, включаючи тварин.
— Отже, ти хотів поговорити. Слухаю тебе, але перш ніж розпочати, налий нам вина, аби горлянка не засохла.
Ігрев слухняно налив собі та королю темного напою. Цокнулися, випили. Вино було терпким та суховатим. Сигізмунд відставив келих на стіл, сплів руки на грудях і уважно подивився у вічі чародія. Він був готовий слухати.
— Пробачте мені за нахабство, володарю, але дуже хвилює мене ваша розмова із Фалміном.
— Хочеш дізнатися подробиці?
– Із вашої волі, володарю.
— Розповідати немає чого, Ігреве. Я дав Фалміну пропозицію, від якої він відмовився. Що ж до деталей, то яке вони мають значення, якщо ціль моя не була досягнена?
— Повністю згоден із вашою мудрістю, володарю, — чародій відпив вина, поставив кубок на стіл. — Вас розчарувала ця зустріч?
— Гадаю, що ні, Ігреве. Повір, перш ніж стати королем, я служив у розвідці, а там, як ти знаєш, шпигуни та вороги народу часто відмовляють давати показання.
Ігрев промовчав. Король усміхнувся, побачивши реакцію свого радника.
— Він твій друг, а тому ти щось-таки знаєш про нього. Розкажи.
— Усе що знаю, володарю?
— При можливості.
— А ми зараз на допиті?
Король не відповів, лише дивився на вогонь у каміні, який починав помалу вщухати. Ігрев провів рукою над язичками полум'я і воно почало збільшуватися. Сигізмунд дивився на те із широко розплющеними очима.
— Він особливий, володарю.
— Дійсно, Ігреве, я це також помітив, — король продовжував дивитися на вогонь. — Фалмін із Мальгарда, вбивця драконів, самих могутніх істот на нашій проораній війнами землі. Справдні рідкісна пташка. Така пташка, яка шукає невідомо кого, але в змозі відмовити королю. І справді, Ігреве, він особливий.
Чародій також глянув на вогонь, не бажаючи відповідати на слова короля. Сигізмунд і не наполягав.
— У нього є сім'я?
Від цього запитання Ігрева пересмикнуло. Одразу постало питання, чи знає король про Ельгіду. Чи знає він цю трагічну історію, яка відбулася у житті Фалміна багато років тому. Вираз обличчя Сигізмунда був як завжди непроникний, тому прочитати цього чародій не зміг.
— Він мав сім'ю, — розпочав обережно маг, ретельно підбираючи слова. — Дружину та доньку.