Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
«Білий, сірий, чорний, червоний, зелений, синій, золотий… — нагадував він собі кольори драконів, не відводячи змучених очей від залишків супу. Коли доїв, закінчив перелічувати і імена усіх відомих нині драконів.»
Хлопчина підвівся, зробив декілька кроків босими ногами по холодній підлозі, і тоді нарешті зрозумів, що замерз, як собака. В запиленому кутку, на стільці, лежали міхові чоботи, із яких він виріс уже на два розміри. Однак більше варіантів не було.
Із великими зусиллями натягнувши взуття, Фалмін, попри дискомфорт, відчув і тепло, від чого задоволено усміхнувся. Цієї миті двері в залу розпахнулися, а засуви, подібно душі хлопця, заскрипіли. Почулися глухі кроки, які луною відзивалися від стін зали.
Фалмін визирнув з-за колони, але нікого не побачив. Аж тут його міцно схопили за плече і рвучко розвернули. Він зустрівся поглядом із примруженими очима інструктора Хольдара, який був вищий за нього на добрих дві голови.
Суворі риси обличчя цього чоловіка, вихідця із Скагіра, були непроникні та сірі, наче скелі могутніх гір. Однак попри весь свій зовнішній вигляд, в чорних очах горіло тепло та доброта.
— Ти поїв, Фалміне? — спитав голосом, який у хлопчика завжди викликав повагу.
— Так, учителю. Дякую вам за суп.
Хольдар не прокоментував, однак не втримався і усміхнувся. Він завжди готував їжу для хлопчика, на що частенько отримував насмішки від інших двох інструкторів. Однак Хольдар розумів важливість правильного харчування, тим паче, що окрім інструкторів та хлопчини у замку нікого і не було.
— Я чув, що учитель Карсіль побив тебе і тримав у темниці. Це правда? — спитав спокійно, але водночас із натиском Хольдар, на що Фалмін пригнічено опустив очі. Не любив жалітися комусь із інструкторів, а тим паче на іншого інструктора.
— Я заслужив, пане.
— Подивися на мене.
Хлопець підняв високо голову, аби мати змогу подивитися у вічі вчителя. Хольдар, здавалося, був чимось незадоволений, про що свідчили нахмурені брови та скривлене обличчя.
— Майстер вимагає, аби ми навчили тебе основам фехтування, анатомії, біології та історії. Після теорії прийде практика, де ми зобов’язані привити навички, які допоможуть тобі битися із самими сильними противниками. Однак, якщо при всьому цьому ти не зможеш зберегти у собі людяність та милосердя, то тоді станеш просто інструментом в руках інших. А знаєш, яка особливість інструменту, Фалміне?
— Ні, учителю.
— Зап'ятнаним кров'ю залишиться лише інструмент, а не рука, яка його тримає. Ти хочеш цього? — брови вчителя хмурилися все більше, — Бажаєш стати ніким на службі у всіх?
— Ні, учителю.
— Чого ж тоді ти хочеш, юначе?
Якби це запитання йому задав інструктор Еріс або Карсіль, Фалмін відповів би інакше. Однак лише із Хольдаром він міг бути щирим. Або ж не вмів просто брехати чоловікові, якого поважав і любив.
— Я хочу очистити цей світ від Зла, вчителю.
— А чи знаєш ти, що Зло немає меж і кордонів? Що воно є всередині кожного із нас? Отож, убити потрібно усіх?
— Лише тих, хто приносить іншим найбільше горя та Зла, вчителю.
Хольдар усміхнувся, погляд його миттю пом’якшав. Фалмін часто нагадував йому сина, якого доля колись у чоловіка відібрала. Можливо, саме через це він не міг скривдити хлопчика, і зажди сварився із іншими через це.
— Учителю, дозвольте запитання? — нерішучий голос хлопця вивів Хольдара із роздумів.
— Питай, Фалміне.
— А коли я побачуся із Майстром?
— Ти дуже цього хочеш? — Хольдар не показав виду, але питання не було для нього легким, адже він знав про те, чого Фалміну поки що знати було не варто.
— Просто я тут саме через нього. Майстер подарував мені життя, і я хотів побачити людину, якій цим можу завдячувати. Адже так говорили вчителі на уроках?
— Так, Фалміне. Саме так.
Хольдар не витримав, на мить відвів погляд. Часто у нього виникали сумніви, а чи не покинути все це до біса і податися у світ заочі. Однак за весь цей час, відколи Майстер запросив у свій замок трьох найкращих інструкторів і коли почалося навчання юного Фалміна, Хольдар встиг звикнути до свого учня. І тепер, знаючи про його подальше майбутнє, кидати хлопчину на призволяще не хотілося попри все. Хоча піти рано чи пізно доведеться, адже він знав про силу людини, яка за всім цим стояла.
— Майстер зустрінеться із тобою лише тоді, коли ти пройдеш Останнє Випробовування. — замість цього сказав Хольдар, намагаючись усміхнутися щиро. Не вийшло. — Але ти не готовий наразі. Пройде чимало часу, перш ніж ти будеш готовий до Випробування.