Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Леді Сісілі. Але ж ви повинні що-небудь з собою зробити.
Брасбаунд (поклавши руки на стіл і пильно дивлячися на неї владним поглядом). Послухайте, коли ми з вами вперше стрілися, я мав мету в житті. Я був самітній. Я не звіряв своїх прагнень жодному приятелеві, — ні чоловікові, ні жінці, — бо я повставав проти закону, проти релігії, важив власною репутацією, безпекою. Але я вірив у свою мету й сам боровся за неї, як і повинен боротися чоловік за свої переконання, боровся проти закону та релігії, як і проти зла та егоїзму. Хоч чим я був, проте не належу до тих боягузів-моряків, що за свою віру здатні лише злинути на небо і нездатні до чогось іншого. Я ладен був потрапити в пекло за мою віру. Може, вам це незрозуміло?
Леді Сісілі. О, Господи, звичайно, зрозуміло! Це так властиво деяким людям.
Брасбаунд. Можливо, але я рідко подибував людей цього сорту. У кожному разі, такий я був. Не можу сказати, що я був щасливий, але й нещасний я теж не був, бо плив за водою. Я прямував до певної мети й мав роботу. Дайте людині здоров’я та мету в житті — і вона ніколи не стане задумуватися над тим, щаслива вона чи ні.
Леді Сісілі. І навіть не стане задумуватися над тим, щасливі інші люди чи ні.
Брасбаунд. Я цього не заперечую. Ніщо не робить з людини такого егоїста, як робота. Але я не прагнув особистого задоволення; мені здавалося, що правосуддя я поставив понад своє «я». Кажу вам, що життя моє тоді мало для мене певну рацію. Бачите ви цю пачку брудних папірців?
Леді Сісілі. Що це таке?
Брасбаунд. Вирізки з газет. Промови, що виголосив мій дядько на добродійних обідах, або промови, що виносили смертний вирок, побожні, шляхетні промови, виголошені від людини, що я її уявляв злодієм та душогубом. Вони, здавалося мені, переконливіші, поважніші, яскравіші докази несправедливости закону, ніж книга пророка Амоса. А що вони тепер? (Спокійно рве газетні вирізки на дрібні клаптики й кидає їх на підлогу, не спускаючи з леді свого пильного погляду).
Леді Сісілі. Ну, що ж, у всякому разі, це втішно.
Брасбаунд. Так, але з ними відійшла частина мого життя. А це ваша вина, пам’ятайте це. Що мені лишилось? Гляньте! (Бере листи). Ось листи, що дядько писав моїй матері, та материні коментарі щодо їхньої жорстокости, холодного нахабства та зрадливости. А ось ті жалісливі листи, що вона йому писала згодом, і він повертав їх нерозпечатаними. Їх також знищити?
Леді Сісілі (почуваючи ніяковість). Я не можу вам вказати, що ви повинні знищити листи вашої матері.
Брасбаунд. Але чому ж? Адже ви позбавили їх усякого значення! (Рве листи). Ну, що ж, і це теж здається вам утішним?
Леді Сісілі. Це трохи журно, але може, так краще.
Брасбаунд. Лишилася ще одна реліквія — її портрет. (Виймає фотографію з дешевої рамки).
Леді Сісілі (з надзвичайною цікавістю). О, дайте мені глянути! (Він передає їй фотографію. Перш, ніж вона встигає приховати свої почуття, на лиці їй відбивається явне розчарування та огида).
Брасбаунд (саркастично кашлянувши). Гм! Ви чекали кращого. Ну, що ж, ви праві. Обличчя її програє поруч із вашим.
Леді Сісілі (засмучена). Адже я нічого не сказала.
Брасбаунд. Що ви могли сказати! (Бере в неї фотографію; вона мовчки віддає її. Він дивиться на неї, хитає головою і збирається її подерти).
Леді Сісілі (хапаючи його за руку). О, тільки не портрет вашої матері!
Брасбаунд. А якби це був ваш портрет, то хотіли б ви, щоб син ваш зберіг його і показував молодшим та кращим жінкам?
Леді Сісілі (випускаючи його руку). О, ви жахний! Порвіть його, порвіть! (Вона на мить заплющує очі, щоб не бачити, як він це робить).
Брасбаунд (спокійно розриваючи портрета). Вона для мене вмерла. Ще того дня, в замку, й убили її ви. Мені краще без неї. (Кидає клаптики на підлогу). Тепер усьому край! Ви позбавили моє життя тієї мети, що була в мене раніш, але ви не дали мені іншої мети. Я бачу, що ви маєте якийсь секрет, який полегшує вам усі труднощі життєві, але я не досить розумний, щоб збагнути його. Ви скалічили мене, показавши, що, полишений на самого себе, я йду в житті неправдивим шляхом.
Леді Сісілі. О, ні! Нащо ви це говорите?
Брасбаунд. Що інше можу я сказати? Подивіться, що я зробив! Мій дядько не гірший від мене самого, — можливо, навіть, кращий. Бо він розумніший і стоїть вище на громадській драбині. А тим часом я вважав його за якогось казкового лиходія. Моя мати повинна була відкрити очі кожному, але мене вона зробила сліпим. Я дурніший, навіть за п’яницю Джека, бо він здобув свою романтичну брехню з дешевих книжок та інших подібних нісенітниць; я ж здобув те саме з життєвого досвіду. (Хитаючи головою). Це було так брутально, вульґарно! Тепер я це розумію, бо ви мені відкрили очі на моє минуле. Але, яку користь дасть це мені в майбутньому? Що я маю робити? Куди йти?
Леді Сісілі. О, це дуже просто! Робіть усе, що вам подобається. Я завжди цього додержуюсь.
Брасбаунд. Така відповідь мені не годиться. Мені подобається робота, а я її не маю. Ви могли з таким же успіхом заговорити мовою місіонера і запропонувати мені виконати мій обов’язок.
Леді Сісілі (хутко). О, ні, дякую вам! З мене досить розмов про обов’язок, що я їх чула від вас та від Ґоварда. Де були б ви обидва тепер, якби я допустила вас виконати свій обов’язок?
Брасбаунд. У кожному разі, де-небудь були б. А тепер мені здається, що я ніде.
Леді Сісілі. Але хіба ви не повертаєтесь до Англії разом з нами?
Брасбаунд. Та й чого?
Леді Сісілі. Щоб використати всі можливості, які відкриваються перед вами.
Брасбаунд. Які можливості?
Леді Сісілі. Хіба ви не розумієте, що для вас, як для небожа високопоставленої особи, яка має впливові зв’язки та близьких друзів у вищих верствах, можна буде зробити багато, чого ніхто не зробив би для звичайного капітана?
Брасбаунд. А! Але, бачите, я не аристократ. І як більшість бідаків, я гордий. Я не люблю, щоб мною опікувалися.
Леді Сісілі. Нащо ви все це кажете? У тім світі, до якого я належу, до якого тепер належите ви, — у нашім світі вся штука полягає в тому, щоб заручитися опікою. Без цього не зробиш кар’єри.
Брасбаунд. У тім світі, де живу я, людина може керувати кораблем і заробляти собі цим на прожиття.
Леді Сісілі. О, розумію! Ви ідеаліст, людина, що вірить у нездійсненне. У нашім світі такі люди теж трапляються вряди-годи. Проти них можна боротися лише одним способом.
Брасбаунд. Яким саме?
Леді Сісілі. Одруживши їх із панною, що має чималі кошти та палке серце. Ось що їм судилося.
Брасбаунд. Ви відібрали в мене навіть і цю можливість. Невже ви думасте, що після вас я схочу глянути на яку-небудь звичайну жінку? Ви неначе підкорили мене своїй волі, але ви не можете примусити мене, одружитися аби з ким, окрім вас.
Леді Сісілі. Чи знаєте ви, капітане Пакіто, що я не менш як сімнадцять чоловіків одружила з іншими жінками? І всі вони починали з заяви, що не одружаться ні з ким, окрім як зо мною.
Брасбаунд. У такому разі, я буду перший, хто додержить свого слова.