Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Сіді (намагаючись видобути свою шаблю). Жінка моя, я її не віддам!
Його хапають і з великими труднощами втихомирюють після жорстокої боротьби.
Сер Ґовард (сухо). І говорив вам, що ваше становище не дуже тривке, капітане Брасбаунд. (Дивиться на нього невблаганно). Ви піймалися, друже мій, як я вам і пророкував.
Леді Сісілі. Але запевняю вас...
Брасбаунд (перепиняючи її). І що ви його запевняєте? Ви вмовляли мене помилувати його. Гляньте на його обличчя. Чи пощастить вам умовити його, щоб він помилував мене?
Дія третя
Велика кімната в домі Леслі Ренкіна. Полуднева спека просотується в маленькі мавританські вікна, пробиті високо в стінах. Чиста, холоднувата кімната; посередині стіл (витвір християнського мистецтва) із вигідним широким кріслом; на столі каламар і папір. Два дешеві американські стільці, що стоять обіруч крісла, призначеного для голови, надають кімнаті вигляду судової зали. Ренкін ставить на столі поруч із каламарем невелику тацю з карафою та склянками; водночас за дверима позад нього в правому кутку кімнати чути голос леді Сісілі.
Леді Сісілі. Доброго ранку! Можна зайти?
Ренкін. Прошу. (Вона входить і підходить до найближчого краю стола. Вона скинула свій дорожній костюм і вбрана так, наче де-небудь у Сереї дуже гарячого дня). Сідайте, леді Сісілі.
Леді Сісілі (сідає). Як добре ви все влаштували для засідання.
Ренкін (дещо сумніваючись). Я хотів би мати більше стільців. Ваш американський капітан головуватиме на цьому місці; отже, один стілець залишиться серові Ґоварду, а другий вам, міледі. Я майже ладен вважати за щастя, що ваш приятель, власник яхти, вивихнув ногу і не може сюди з’явитися. Боюсь, що офіцерам капітана Кернея не личить сидіти на підлозі під час судового засідання.
Леді Сісілі. О, їм це байдуже. А що з арештованими?
Ренкін. їх зараз приведуть сюди з міської в’язниці.
Леді Сісілі. А де цей дурний старий Каді й шейх Сіді? Я мушу побачитися з ними, поки не почалося слідство, бо інакше вони змалюють капітанові Кернею все, що сталося, в неправдивому світлі.
Ренкін. Але ви не можете з ними побачитись. Вони втекли цієї ночі у свої замки в горах.
Леді Сісілі (надпориваючись). Та що ви!
Ренкін. Справді. Бідного Каді так налякали всіма оповіданнями про знищення іспанського флоту, що він не наважується звірятись на капітана (дивиться на неї з докором). Коли ви вертались сюди, леді Сісілі, очевидно, самі налякали цього бідолаху, оповідаючи про фанатизм американців. Ви повинні найголовніше винуватити себе за те, що він утік.
Леді Сісілі. Хвала Аллаху! Яке це для нас полегшення, містере Ренкін!
Ренкін (здивований). Але чому ж? Хіба ви не розумієте, як багато важать їхні свідчення?
Леді Сісілі. Їхні свідчення? Вони б усе зіпсували! Вони могли б дати неправдиві свідчення лише з почуття ненависти до бідного капітана Брасбаунда.
Ренкін (вражений). Ви називаєте його бідним капітаном Брасбаундом? Хіба ви не знаєте, що цей капітан Брасбаунд — хай мені дарує Бог за те, що я його ганьблю — отчайдушний негідник? Хіба ви не чули, що розповідав мені вчора на яхті сер Ґовард?
Леді Сісілі. Все це помилка, містере Ренкін, усе це помилка, запевняю вас. Ви допіру просили Бога дарувати вам те, що ви засуджуєте його. Ну, ось через це й виникла сварка. Капітан Брасбаунд саме такої думки, як і ви; він вважає, що ми не маємо права судити один одного. А що сер Ґовард одержує п’ять тисяч фунтів на рік лише за те, що судить людей, він вважає бідного капітана Брасбаунда за справжнього анархіста. Вони страшенно сварились у замку. Ви не повинні зважати на те, що говорить про нього сер Ґовард, авжеж-бо не повинні.
Ренкін. Але його поведінка...
Леді Сісілі. Гідна святого, містере Ренкін. Гідна вас самого в найкращі хвилини вашого життя. Він простив серові Ґоварду й робив усе можливе, щоб урятувати його.
Ренкін. Ви мене дивуєте, леді Сісілі.
Леді Сісілі. І ви подумайте, яку він мав спокусу вчинити нам зло, коли ми всі були в його руках.
Ренкін. Спокусу! Так, це правда! Ви занадто чарівні, щоб потрапити до рук банди безпутніх парубків.
Леді Сісілі (наївно). Так, правда. Я про це й не подумала. О, якщо це так, то ви повинні докласти всіх зусиль, щоб допомогти капітанові Брасбаунду.
Ренкін (стримано). Ні, я не можу з вами згодитись, леді Сісілі. Боюсь, що він зловживав вашою добрістю та м’якістю. Адже я розмовляв з Каді також, як і з сером Ґовардом, і я майже не сумніваюсь, що капітан Брасбаунд не набагато кращий від бандита.
Леді Сісілі (очевидно, глибоко вражена). Може й так, містере Ренкін. Якщо ви так думаєте, це дуже міняє мою думку про нього, бо ніхто тут не знає так людей, як ви. Може, я помиляюсь. Але я думала, що ви схочете допомогти йому, просто як синові вашого давнього друга.
Ренкін (вражений). Син мого давнього друга! Що ви хочете сказати?
Леді Сісілі. О, хіба сер Ґовард вам цього не сказав? Адже виявилось, що капітан Брасбаунд — небіж сера Ґоварда, син того брата, що його колись ви знали.
Ренкін (збурений). Я постеріг, що вони подібні один до одного, ще того вечора, коли він сюди прийшов. Це правда, безумовно правда! Дядько і небіж!
Леді Сісілі. Так, і ось чому вони так посварились.
Ренкін (на мить відчувши себе ображеним). Я вважаю, що сер Ґовард міг би розповісти мені про це.
Леді Сісілі. Звичайно, він повинен був розповісти вам про це. Бачите, він вам подав цю справу однобічно. Адже він адвокат з професії, і це пояснює все. Але не думайте, що він неправдивий з природи; якби він обрав кар’єру священика, то, безперечно, розповів би вам усю правду.
Ренкін (занадто обурений, щоб думати про особисту образу). Леді Сісілі, я повинен піти до в’язниці й побачитися з цим юнаком. Він, може, й був дещо нестриманим, але я не можу покинути бідного Майлза напризволяще у в’язниці на чужині.
Леді Сісілі (встає сяючи). О, як це добре! У вас направду золоте серце, містере Ренкін. Але заким підете, обдумаймо разом, як допомогти Майлзовому синові врятуватись — цебто, я хочу сказати, законно врятуватись.
Ренкін (трохи розгубившись). Мене так вразила ця дивна новина!
Леді Сісілі. Так, так, ви, звичайно, вражені. Але як ви гадаєте, може, він справив би краще враження на американського капітана, якби мав пристойніше вбрання?
Ренкін. Можливо! Але чим можна цьому зарадити тут, у Моґадорі?
Леді Сісілі. О, я все обміркувала. Адже ви знаєте, що я повертаюсь звідси до Англії через Рим і везу з собою цілу валізу речей моєму братові, що живе там. Отож бачите, він — посланник і тому мусить дуже дбати за свій туалет. Я веліла сьогодні вранці принести сюди валізу. Чи не будете ви ласкаві занести її до в’язниці і подбати про те, щоб капітан Брасбаунд трохи причепурився? Скажіть йому, що він мусить це зробити з пошани до мене — і він не відмовиться. Зробити це дуже легко: біля дверей чекають два носії, щоб занести валізу. Ви вволите мою волю, я знаю, що вволите. (Іде до дверей). А як ви думаєте, чи встигне він поголитися?