Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Ренкін (поступається, заморочившись). Я зроблю все, що в моїй владі.
Леді Сісілі. Я певна цього. (Він збирається вийти). О, ще одне слово, містере Ренкін! (Він повертається). Адже Каді не знав, що капітан Брасбаунд — небіж сера Ґоварда?
Ренкін. Ні.
Леді Сісілі. В такому разі, він цілком неправильно все зрозумів. Мені здається, містере Ренкін — хоч вам, звичайно, краще знати, — що ми не повинні під час слідства розповідати те, що говорив Каді. Адже він не знав, у чому річ, правда?
Ренкін (обережно). Я з вами згоден, леді Сісілі. Це міняє всю справу. Я, звичайно, не згадаю про те, що говорив Каді.
Леді Сісілі (великодушно). В такому разі, і я не згадуватиму про це. Згода!
Вони тиснуть одне одному руки. Входить сер Ґовард.
Сер Ґовард. Доброго ранку, містере Ренкін. Сподіваюсь, ви щасливо повернулися з яхти додому вчора ввечері?
Ренкін. Цілком щасливо, сер Ґоварде, дякую вам.
Леді Сісілі. Ґоварде, він поспішає; не затримуйте його розмовами.
Сер Ґовард. Гаразд, гаразд. (Підходить до столу й сідає на стільці, де допіру сиділа леді Сісілі).
Ренкін. Аи геуоіг, леді Сісілі.
Леді Сісілі. Щасти вам, містере Ренкін. (Ренкін виходить. Вона підходить до другого краю стола й дивиться на сера Ґоварда поглядом схвильованим, журливим та співчутливим воднораз, причому її пучки рухаються на столі так підлесливо, що якби сер Ґовард був настроєний підозріло, то це змусило б його насторожитися. Але цієї хвилини він нічого не запідозрює). Мені так шкода вас, Ґоварде, через це нещасне слідство.
Сер Ґовард (здивовано обертається до неї). Шкода мене? Та й чого?
Леді Сісілі. Але це так жахливо... Ваш власний небіж...
Сер Ґовард. Сісілі, коли йдеться про закон, то в англійського судді не може бути ні небожів, ні навіть синів.
Леді Сісілі. Але в такому разі, він не повинен мати й майна. Адже ж бо ніхто не зрозуміє, як стояла справа з вест-індською маєтністю. Усі вважатимуть вас за якогось злого дядька з дитячих казок. (Знову виявляючи співчуття). Мені вас так шкода!
Сер Ґовард (примушено). Мені ж здається, що я не потребую вашого співчуття, Сісілі. Ця жінка була відразливою істотою, п’яницею та божевільною. Чи розумієте ви, ким є така особа, коли вона почуває себе ображеною і вважає за винуватця цієї образи цілком неповинну людину?
Леді Сісілі (трохи нетерпляче). О, я це цілком розумію. І про це буде досить розмов. Я вже зараз уявляю собі, як про це галасуватимуть усі газети: ваша напівбожевільна п’яниця-невістка влаштовує вам сцени на вулиці; втручається поліція, в’язниця тощо. Уся наша родина розлютиться. (Сер Ґовард лякається. Вона користується з цього і провадить далі). Подумайте про тата!
Сер Ґовард. Сподіваюсь, що лорд Вайнфліт поставиться до цієї справи як людина розумна.
Леді Сісілі. Невже ви вважаєте, що він так змінився, Ґоварде?
Сер Ґовард (з фаталізмом громадського діяча, цілком знеособленого). Дорога Сісілі, не варто обмірковувати це питання. Хоч, як це прикро, проте нічого не вдієш.
Леді Сісілі. Ну, звичайно. Оце й жахливо. А як ви гадаєте, люди вас зрозуміють?
Сер Ґовард. Справді, не знаю, зрозуміють чи ні, але я нічим зарадити не можу.
Леді Сісілі. Якби ви не були суддя, це нічого б не важило. Але на суддю навіть підозра впасти не може. (Розпачливо). О, Ґоварде, це жахлива річ, жахна! Що сказала б бідна Мері, якби вона була жива?
Сер Ґовард (стурбовано). Я не думаю, Сісілі, щоб моя люба дружина зрозуміла мене криво.
Леді Сісілі. Ні, вона розуміла б, звичайно, що ви маєте добрі наміри. І якби ви повернулися додому і сказали їй: «Мері, я щойно оповістив увесь світ про те, що ваша невістка була злочинниця і що я запровадив її до в’язниці; що небіж ваш — розбійник, і я збираюсь запровадити його до в’язниці», вона, мабуть, вважала б, що ви думаєте, що це могло б бути їй приємно; не більше, проте, ніж татові або комусь іншому з нас.
Сер Ґовард (неприємно вражений). Але що я маю вдіяти? Невже ви хочете, щоб я порозумівся із злочинцем?
Леді Сісілі (суворо). Звичайно, ні. Я б цього не попустила, навіть якби ви були здатні на це. Я просто пропоную, щоб ви самі не розповідали, як усе сталося.
Сер Ґовард. Чому?
Леді Сісілі. Бо кожний скаже, що такий умілий юрист, як ви, може примусити такого бідного, нехитрого моряка, як капітан Керней, повірити чому завгодно. Найкраще, Ґоварде, полишіть мені розповісти всю правду. Тоді ви можете просто сказати, що підтверджуєте мої слова. І ніхто не матиме права докоряти вам.
Сер Ґовард (підозріло дивиться на неї). Сісілі, ви хочете утнути якусь штуку.
Леді Сісілі (враз умиваючи руки і зрікаючись захищати його інтереси). Гаразд. Розкажіть про все, що було, самі з властивою вам красномовністю. Я мала розповісти лише щиру правду. Ви називаєте це «утнути якусь штуку». Може, з погляду юриста це й так.
Сер Ґовард. Сподіваюсь, ви не образились.
Леді Сісілі (надзвичайно лагідно). Анітрохи, любий Ґоварде. Звичайно, ви маєте рацію; ви знаєте, як треба діяти в таких випадках. Я точно виконаю все, що ви мені скажете, і підтверджу всі ваші свідчення.
Сер Ґовард (стривожений такою легкою перемогою). Але люба моя, ви не повинні захищати мої інтереси. Ви повинні свідчити цілком безсторонньо. (Вона киває головою, нібито цілком піддавшись на його вмовляння, і дивиться на нього так пильно і нехитро, як це властиво брехунам, що начитались романів. Він опускає очі і в роздумі хмурить чоло. Встає, нервовим жестом тре підборіддя й додає). Поміркувавши, я доходжу висновку, що ваша пропозиція не така погана; це визволить мене від тяжкого обов’язку розповісти все, що сталося.
Леді Сісілі (ухиляючись). Але самі ви зробите це набігато краще.
Сер Ґовард. Саме тому бажаніше, щоб це виходило від вас.
Леді Сісілі (неохоче). Ну, що ж, якщо ви наполягаєте...
Сер Ґовард. Але, пам’ятайте, Сісілі, — саму правду.
Леді Сісілі (твердо). Саму правду. (Тиснуть одне одному руки).
Сер Ґовард (затримуючи її руку). Fiat justitia, mat caelum!
Леді Сісілі. Нехай відбудеться правосуддя, хоч би від цього завалилася стеля.
Входить американський матрос.
Матрос. Капітан Керней вітає леді Вайнфліт і просить дозволу зайти.
Леді Сісілі. Звичайно, будь ласка. А де ж арештовані?
Матрос. Загін пішов у тюрму, щоб привести їх, добродійко.
Леді Сісілі. Дякую вам. Я попросила б вас повідомити мене, коли їх приведуть.
Матрос. Гаразд, добродійко. (Уступається, щоб дати дорогу капітанові; віддає йому шану і виходить).
Капітан Гемлін Керней, родом із західної Америки; це людина кремезна, з гострими і трохи примруженими очима, що звикли до негоди, з уперто стиснутими вустами, властивими людям його професії. Це своєрідний ентологічний екземпляр, в жилах якого змішана кров різних національностей Старого Світу. Він штучно намагається надати собі лиску та культурности, боячись критики європейців; з природи ж він наближається до справдешнього мешканця північної Америки, маючи його волосся, вилиці та мужні інстинкти, що їх довге перебування на морі врятувало від руїнницького впливу цивлізації. Світ, розуміючи, що майбутнє великою мірою належить йому, приглядається до нього з цікавістю, намагаючись угадати, на що він перетвориться протягом найближчих одного-двох століть. Тепер він уявляється леді Сісілі брусуватим моряком, що збирається зробити їй зауваження за її поведінку; зауваження він мав зробити надзвичайно ввічливо, як і слід офіцерові, що розмовляє з дамою; разом з тим він хоче підкреслити свою догану, як це властиво американцеві у поводжені з англійцем, що допустився деякої вільности.