Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Леді Сісілі. Так, і невже ви не раді, що його хоч один раз ошукано? (Бере його під руку, збираючись вийти разом із ним). Капітане Брасбаунд, я повернуся, щоб з вами попрощатися перед від’їздом.
Він похмуро киває головою. Вона виходить разом із сером Ґовардом слідом за капітаном Кернеєм та його екіпажем.
Ренкін (біжить до Брасбаунда й бере його за обидві руки). Я щасливий, що вас виправдано. Я повернуся і поговорю з вами після сніданку. Хай благословить вас Бог! (Хутко виходить).
Брасбаунд та його люди, залишившись самі й користуючись з того, що вони вільні й за ними ніхто не стежить, абсолютно шаліють. Вони сміються, танцюють, обіймають один одного, стають у пари й незґрабно вальсують, по кілька разів сентиментально стискують один одному руки. Лише троє з них зберігають деяке самообладання. Марцо, гордий тим, що успішно виступав під час слідства й виголосив повну драматизму промову, випинає груди, покручує свої ріденькі вуса і стає і в гордовиту позу, піднявши підборіддя, виставивши праву ногу; цим він висловлює презирство до розчулених англійських барбарів, що його оточують.
Брасбаундові очі й вуста, які весь час здригаються, свідчать про те, що й він піддався загальному збудженню. Але він неймовірним зусиллям намагається опанувати себе. Редбрук, звикши вдавати байдужого, цинічно всміхається, підморгує Брасбаундові й, нарешті, знаходить вихід своїм почуттям. Він удає циркового верхівця, махає уявною пугою, підганяючи інших до ще дикіших вибриків. Веселощі доходять кульмінаційної точки, коли Дрінквотер, удруге випущений на волю незаплямованим, починає шалено крутитися, неначе якийсь дервіш, і виконує такий дикий танок, що всі поволі перестають танцювати й не відводять очей від нього.
Брасбаунд (скидаючи циліндр і виходячи насередину кімнати, тоді як Редбрук підводить Дрінквотера, що впав). А тепер час збутися цього поважного головного убору й знову відчути себе чоловіком. Гей, ви всі, ладьтесь стрибати на циліндр вашого капітана.
Ставить циліндр на підлозі і збирається на нього скочити. Це справляє таке надзвичайне враження на його супутників, що він зупиняється, розгублений. Його супутники не лише не ухвалюють його святотатства, але так з нього обурені і вражені, що це впливає на них тверезливо; лише Редбрука надзвичайно бавить їхнє доброчесне обурення.
Дрінквотер. Послухайте, капітане, це недобре. Всьому є певна межа.
Джонсон. Я, капітане, не від того, щоб попустувати, але треба лишитися джентльменом.
Редбрук. Я вважаю за потрібне нагадати вам, Брасбаунде, що цей головний убір належить леді Сісілі. Хіба ви не збираєтесь повернути їй його?
Брасбаунд (підіймаючи циліндра й старанно зчищаючи з нього порох). Це правда, я божевільний. Але все ж таки в цьому убранні вона мене більш не побачить. (Скидає сурдут та жилет). Чи знає хто-небуть із вас, як складати ці речі?
Редбрук. Дозвольте мені, капітане! (Кладе сурдут та жилет на столі і складає їх).
Брасбаунд (розстібуючи комір та сорочку). П’янице Джеку, ти придивляєшся до цих запонок. Я знаю, що в тебе на думці!
Дрінквотер (обурений). Ні, ви цього не знаєте. Нічого подібного! У мене тепер на думці лише самопожертва.
Брасбаунд. Якщо з речей, що належать цій леді, зникне хоч мідна зашпилька, я повішу тебе власними руками на щоглі моєї шхуни, — так, так, навіть під вогнем усього європейського флоту! (Скидає сорочку й лишається в своїй синій фуфайці із скуйовдженим волоссям; пригладжує волосся й вигукує). Тепер я хоч наполовину подібний до людини!
Редбрук. Це жахне сполучення, капітане; від пояса до низу ви нагадуєте церковного старосту, а верхньою частиною тулуба — пірата. Леді Сісілі й розмовляти з вами не схоче в такому убранні.
Брасбаунд. Я зовсім переодягнусь (виходить із кімнати за своїми штанями).
Редбрук (тихо). Послухайте, Джонсоне, і всі ви (вони оточують його). А що коли вона завезе його в Англію?
Марцо (намагаючись повторити свій блискучий виступ). Я лише проклятий пірат. Вона свята, кажу вам, — свята не завезе з собою чоловіка.
Джонсон (суворо). Ти темний та безпутній чужоземець! (Це зауваження всі ухвалюють і відштовхують Марцо на задній план, де він утрачає красномовство). Вона не візьме його з поганих мотивів, вона візьме його з добрих? А що тоді буде з нами?
Дрінквотер. Брасбаунд не єдиний капітан у світі. Щоб бути капітаном, треба мати лише мізки та знати закони. Не думайте, що такої людини не можна знайти, — ви просто не знаєте, де її шукати. (Натяк на те, що він і є потрібна їм особа, здається їм таким потворним, що вони відповідають довгими вибухами реготу).
Брасбаунд (повертається, вбраний у свій звичайний костюм, і, йдучи, натягає куртку). Струнко! (Відскочивши з винуватим виглядом один від одного, вони чекають його розпоряджень). Редбруку, запакуй циліндр у валізу леді Сісілі і доправ його на яхту. Джонсоне, ти поведеш людей на шхуну; перевіриш запаси; витягнеш кітву і наготуєшся вийти в море. Потім пришлеш по мене Джека з човном. І гарматним пострілом даси мені сиґнал. Часу не гаяти!
Джонсон. Слухаю, сер. Усі на борт, товариші!
Усі. Ходім, ходім! (З галасом вибігають).
Залишившись, Брасбаунд сідає край столу, спершись на нього ліктями і опустивши голову на руки, заглиблений у хмуру задуму. Потім із бокової кишені куртки виймає шкуратяну теку й видобуває звідти пачку брудних листів та газетних вирізок. Кидає папери на стіл. Потім виймає фотографію в дешевій рамці. Байдуже кидає її поруч із паперами, складає руки на грудях і дивиться на неї хмуро і з огидою. У цей момент входить леді Сісілі. Він сидить до неї спиною й не чує її кроків. Постерігши це, вона стукає дверима, щоб привернути його увагу. Він підводить голову.
Леді Сісілі (підходячи до столу з іншого боку). Отже, ви поскидали всі мої гарні речі!
Брасбаунд. Речі вашого брата, ви хочете сказати. Чоловік повинен носити свою власну одежу і вигадувати свою власну брехню. Я дуже шкодую, що вам довелося сьогодні казати неправду заради мене.
Леді Сісілі. О, жінки півжиття свого вигадують неправду заради чоловіків і не зупиняються ні перед дрібною брехнею, ні перед великою. Ми до цього звикли. Але ось що! Я не визнаю, що говорила сьогодні неправду.
Брасбаунд. А як же ви впоралися з моїм дядечком?
Леді Сісілі. Я вас не розумію.
Брасбаунд. Я хочу сказати...
Леді Сісілі. Боюсь, що ми не матимемо часу до сніданку обміркувати все це. Я хочу поговорити з вами про ваше майбутнє. Дозвольте?
Брасбаунд (нахмурившись, але ввічливо). Сідайте. (Вона сідає, він також).
Леді Сісілі. Які ви маєте плани?
Брасбаунд. Я не маю планів. Ви незабаром почуєте гарматний постріл у гавані. Це буде знак, що «Тенксґівінґ» витягнув кітву і чекає на свого капітана, щоб вийти в море. А капітан її не знає, куди прямувати — на північ чи на південь.
Леді Сісілі. Чому не на північ — до Англії?
Брасбаунд. Чому не південь, до полюса?