По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
А що Герц похмуро мовчав, то радник додав жартівливим тоном:
— Сподіваюсь, що такий варіант вас може влаштувати? Хоча б тому, що вам не доведеться витрачатися на спорудження шибениць і взагалі звільнить від деяких неприємних турбот.
— Фінансові міркування мене не зупинять! — буркнув шеф гестапо. — Ми не шкодуємо грошей для шибениць!
— І все ж таки ощадність — національна риса німців…
Герц зрозумів, що Пуголовок відверто кепкує з нього, і відчув себе ображеним. Ні, на цей раз радник не відбудеться жартами. Начальство не подивиться крізь пальці на витівки оунівців. Йому, Герцові, дозволять розквитатися з цими бандитами твердо, по-німецькому. Тільки так можна прибрати їх до рук, а потурання та всіляка дипломатія нічого не дадуть. Та й Пуголовка осадять як слід. Все ж таки — ешелон з танками!.. Знайшов тему для жартів!
Начальник гестапо холодно попрощався з радником. Він навіть не здогадувався, як розлютив зміст депеші зовні спокійного Хауссера. Несподівана акція оунівців на залізниці плутала всі карти експерта. у східних питаннях, і в душі він цілком поділяв гнів гестапівця. Але Хаусєер вважав самовладання найвищою якістю характеру і навіть у розмові з переляканим Тимощуком не дав волі своїм почуттям…
Розмова ця відбулася в кімнаті Хауссера через півгодини після того, як радник залишив кабінет начальника гестапо.
— Пане Тимощук, — Хауссер говорив тихо й спокійно, неначе читав заздалегідь підготований текст заяви, — сьогодні вранці якась бандерівська сотня знищила наш військовий ешелон, який ішов на Східний фронт. Це нечуваний за своєю підступністю, страхітливий злочин. Ту зброю, яку ми даємо вам для боротьби з більшовиками, радянськими партизанами, було повернуто проти нас. Моєму обуренню немає меж… Негайно зв’яжіться з Вепром. Я вимагаю, щоб він покарав смертю винних і вжив рішучих заходів, аби такі випадки не могли більше повторитися. Якщо ще раз станеться щось подібне, ми не будемо рахуватися з попередніми заслугами Вепра, хоча дуже цінуємо його. Вепр буде «викритий» вами і знищений як наш агент. Сподіваюся, це буде вигідно для вашої ж популярності в масах… Нехай Вепр не має сумніву в тому, що ми підемо на такий крок. Обійдемося без нього. На його місце серед оунівців знайдеться чимало охочих.
Під час цієї тиради Хауссер жодного разу не підвищив голосу, але в Тимощука, який стояв перед ним навитяжку, долоні стали вологими й холодними. Він чудово розумів, що загроза на адресу Вепра однаково стосувалася і його.
Сотня повернулася на хутір. Виставили посилені пости вартових і полягали спати.
Наступного дня вранці Тарас побачив Богдана. Сотенний був неголений, очі й щоки запали. Незважаючи на повний успіх операції, Богдан був невеселий, замислений, ні до чого не втручався. Навряд чи його мучило каяття, але напевно він здогадувався, що його самочинство так просто не минеться, і серйозного прочухана від начальства йому не уникнути.
Богдан ішов повільно хутором і, здавалося, не бачив стежки перед собою. Він увесь поринув у болісні роздуми. Очевидно, для нього все ще залишалося неясним, кого ж треба вважати ворогом України, хоча референт пропаганди в своїй «задушевній» бесіді, здавалось би, дав недвозначну відповідь на це питання. Богдан ходив по вулиці, заклавши за спину руки, похмуро поглядав на всі боки, ганяв жовна на вилицях.
Сидоренко, навпаки, підбадьорився, проявляв кипучу діяльність. Вранці було оглянуто, перечищено й змащено всю зброю., взято на облік усі патрони, що залишилися у вояків. Одразу ж після сніданку почали обладнувати стрільбище. Тиху годину після обіду було відмінено — почались заняття з бойової підготовки.
Все йшло швидко, організовано і без звичної для «військового спеца» лайки. Він устигав бути всюди, віддавав розумні накази, інструктував чотових і ройових.
Чому так поспішав старшина, до чого він готувався? Може, побоювався нападу гітлерівського карального загону чи сподівався, що Богдан не зупиниться на розгромі ешелону і завдасть хоча б ще одного удару по окупантах? У будь-якому випадку для Сидоренка потрібні були підготовані бійці. Бити гітлерівців старшина був охочий! Видно, були в Сидоренка якісь складні порахунки із своєю совістю, і він хотів хоч би трішки виправдатися перед собою.
Референта пропаганди ніде не було видно. Очевидно, прикро вражений Могила відбув з хутора туди, звідки приїхав.
Вояки підбадьорились, тримались по-молодецькому, войовничо. Багато з них хизувалося в нових німецьких мундирах, чоботях, ременях з портупеями.