По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
Колесник не знав про існування польської Армії Крайової й Армії Людової, але з Казимиром усе було ясно — пихатий, нерозумний молодик, який, видно, ще не бачив смаленого вовка. Все ж Колесник наважився спробувати одержати деяку інформацію від поляків.
— Можна вас запитати, пане Казимир?
— Що таке?
— Де ми знаходимося?
— На межі Львівського й Волинського воєводств. Тут початок Братинського лісу.
— Фронт далеко?
— Десь біля Києва…
— Павлуш, запитай, — стрепенувся Ахмет, — Київ забрали наші?
Подляський, наче вибиваючи корок з пляшки, вдарив долонею однієї руки об кулак другої, сказав:
— Київ — герман ф’ють!
Навіть Пантелеймон засяяв на обличчі від такої звістки.
— Слава богу, слава богу!
— Скажіть, пане Казимир, — Колесник навмисне звертався до молодого, щоб потішити його самолюбство, — ви не чули, радянських партизанів тут поблизу немає?
— Радянська партизанка на північ — Ковель, Луцьк, — швидко сказав Подляський, — Білорусія. Дужо!
— Тут бандерівці, — похмуро пояснив Казимир. — У цьому лісі їх повно. Це великий ліс.
— Хто вони такі?
— Не знаєш? — здивувався Казимир і засміявся зловтішно. — О, це ж ваші рідні брати-українці, що ви їх визволяли в тридцять дев’ятому. Ви цілувалися з ними, а тепер вони допомагають німцям знищувати радянських партизанів.
— Український націоналіст, фашист, — Подляський переплів пальці рук і міцно стиснув їх. — Бандерівець — герман так. Панові треба боятись бандерівців. Панові на схід-північ треба йти, за Луцьк.
Колесник замислився на мить, озирнувся на товаришів, зітхнув.
— Дякуємо, пане Казимир, дякуємо, пане Подляський. Бажаю, щоб ваша батьківщина швидше звільнилася від фашистів. Можна йти нам?
Похмурий Казимир мовчки кивнув головою.
«Цей може дати чергу в спину…» — подумав Колесник. Він ішов поміж деревами, пропустивши товаришів уперед, знав, що поляки дивляться їм услід, і все чекав пострілу.
І тільки коли відійшли метрів на двісті, зітхнув з полегшенням.
— Слава богу, — сказав Пантелеймон. — Вони люди нічого, поляки. А спершу було… Слава богу, почув мою молитву.
— Павлуш, скажи йому… — обурений Ахмет озирнувся на Колесника. — Не можу я слухати цей дурний башка. На нерви діє своїм аллахом.
— Я й за тебе молився, хоч ти й татарин, — щиро сказав Пантелеймон. — Вони ж нас постріляти хотіли. А господь одвів руку…
Ахмет від обурення затряс головою, кілька разів вилаявся по-своєму. Колесник і не пробував суперечити Пантелеймонові — вже переконався, що це даремна справа. Але його нерви були все ще напружені, й балаканина цього блаженного дратувала, заважала думати. А після зустрічі з поляками йому було над чим замислитись.
— Пантелеймон, — суворо сказав Колесник, — щоб я більше не чув про бога.
— Хлоп’ята, любі, — занив Пантелеймон, — чим моя молитва вам зашкодила?
— Ніхто тобі молитись не забороняє, а тільки роби це- в думках або відійди вбік. Останній раз попереджаю. Будеш набридати з своїм богом — залишимо тебе, підеш сам.
— Тоді побачиш, як тебе твій аллах рятуватиме, — додав Ахмет. — Поки що нам з лейтенантом дякуй.
… За півгодини вони вийшли до молодняка й причаїлися до вечора в непролазних хащах беріз, осик, малинника та ожини.
18. ОСТАННЯ РОЗМОВА
— Пане штурмбаннфюрер, дозвольте повідомити вам останню новину: наш Пуголовок уже має секретарку… Така серйозна дівчина і, повинен вам сказати, досить приваблива.
Помічник начальника гестапо ледве стримав посмішку, бо був певний, що ця новина видасться шефові пікантною і потішить його. І він не помилився. Герц склав губи трубочкою й тихо свиснув.
— Оцього я не чекав!.. Вродлива, кажеш?
— Цілком. Але тримається статечно, на вертихвістку не схожа. Військова виправка, відчувається школа гітлерюгенду.
— Вельми цікаво, вельми… — очі штурмбаннфюрера весело заблищали, стали масними. — Постарайтеся вивідати про їх стосунки. Все з подробицями…
Коли помічник зачинив за собою двері, Герц дістав з шухляди кругле дзеркальце і з видимим задоволенням оглянув свою свіжовиголену фізіономію. На свої сорок років він виглядав просто-таки відмінно. Мужчина в соку. Але бач який Пуголовок! Чоловіче самолюбство Герца було уражене. Сам-то він не мав наміру стати суперником Хауссера, але вирішив, що було б зовсім непогано, якби хто-небудь з його підлеглих відбив це дівчисько у радника або хоча б наставив йому роги.