По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
Навіщо знадобився союзникам оцей експерт у східних питаннях? Які нові задуми зріють у голові загадкового й небезпечного майстра провокацій? Відповідь на перше питання повинні були дати радіограми, але тільки в тому випадку, якщо їх пощастить розшифрувати… Чим займається радник тепер, яку чергову провокацію він готує — про це Оксана повинна була довідатись сама.
Треба було поспішати, може статися, що часу буде обмаль. Перший день нічого не дав. Всі обережні спроби Оксани вивідати що-небудь ні до чого не привели. Хауссер навіть близько не підпускав «помічницю» до своєї таємниці. Він погодився, що повинна бути створена видимість, ніби Єва Фальк займається чимось серйозним, посилено допомагає йому.
Оксані було запропоновано читати окупаційні газети, що видавалися українською і польською мовами, й робити з них виписки. «Що саме виписувати?» — запитала Оксана. «Не має значення, — знизав плечима радник. — Виписуйте все, що вас цікавить. Адже це для форми».
Ту зброю, якою хотіла скористатися Оксана, Хауссер намагався обернути проти неї ж. Він, мабуть, хотів мати точніше уявлення про її розум, обізнаність, інтереси. По виписках з газет це було б неважко зробити. Є мудре прислів’я: покажи мені твої книги, і я скажу, хто ти…
Оксана немовби була й не від того, щоб читати газети й робити з них виписки, але тут же висловила сумнів, чи може бути така робота достатнім маскуванням. Якщо вона буде сидіти в кімнаті, може скластися враження, що Хауссер ховає її, боїться показати людям.
Неминуче виникнуть плітки й підозри. Набагато вигідніше показати, що вона активно допомагає радникові, виконує хоча б яку-небудь чорнову роботу. До того ж — вона не буде пояснювати причини — їй потрібно частіше бувати на вулицях у найрізноманітніших закутках міста. Але це не повинні бути безцільні прогулянки. «Ваша помічниця, — переконувала Оксана радника, — повинна виглядати, як серйозна, ділова людина, яка розуміє свою відповідальність і поспішає виконати кожне доручення шефа». Доводи були переконливими, й Хауссер погодився, хоч і явно неохоче.
Радник вирішив, що Єва може відвідувати різні цивільні установи, брати там для нього різноманітні довідки, що не мають таємного характеру.
Першого ж дня вони встигли (Оксана наполягала, щоб Хауссер пішов разом з нею) побувати на біржі праці. Радник відрекомендував начальнику біржі свою «помічницю» й сказав, що в її функції входить вивчення настроїв майбутніх робітників Німеччини й питання психологічної підготовки їх. Оксана зрозуміла, що тут, на біржі праці, вона навряд чи довідається що-небудь нове про Хауссера, але нічим не виявила свого розчарування. Її увагу привернув барвистий плакат, що висів на стіні. На фоні ретельно оброблених ланів, ферм з племінною худобою й чудового селища з гостроверхими дахами, критими черепицею, яке сховалося в долині, стояли рожевощокі, веселі хлопець і дівчина у вишитих сорочках. Вони просто-таки ледь стримували своє захоплення. Напис під плакатом пояснював причину їх надзвичайної радості: «Ми побачимо Німеччину!»
Оксана похвалила плакат. Особливо їй сподобався напис. «Тут є щось від туризму, а романтика подорожей завжди захоплює молодь», — глибокодумно зауважила «помічниця» радника.
На цьому можна було й закінчувати перший візит, але в розмову втрутився заступник начальника біржі пан Герасимчук. Це була прилизана в’юнка особа з обличчям, схожим на рильце пацюка, що побував у цирульні… Пан Герасимчук — йому явно не терпілось вислужитися, показати, що його персона приносить користь, — попросив познайомитися з текстом заготовленого ним послання анонімного духовного пастиря до українських хлопців і дівчат, які виїжджають на роботу до Німеччини. Звернення називалось: «У тяжку хвилину надійся на бога». На думку Герасимчука, це послання треба віддрукувати на смужках рожевого паперу у великій кількості, щоб кожний, хто поїде до Німеччини, міг берегти цю пам’ятку про батьківщину біля серця.
Хауссер, невдоволено насупившись, узяв. листочки в Герасимчука. Він тримав їх перед собою так, щоб могла читати і його «помічниця». Вже перші рядки переконали Оксану, що послання написане рукою досвідченого єзуїта. Не було нічого схожого на безглуздий плакат, що висів на стіні, який навряд чи міг кого-небудь спокусити або обдурити. Духовний пастир знав шлях до серця — ніяких радощів, ніякого захоплення від того, що «ми побачили Німеччину!» Ні, в кожному слові єлейне співчуття і навіть сум.