Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Критика » Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:

У монографії розгорнуто авторський проект психоісторії української літератури. Вперше поєднано символічну теорію класичного психоаналізу, що приховує у собі код національної державності, з практикою новітньої української літератури, яка у своїх пророчих текстах моделює код української державності. Зіставлено аристократичний проект української літератури, де утверджується код національної державності, з маргінальними, в яких він руйнується. Основою дослідження є розрізнення імперського і національного суб'єктів у психоісторії літератури, що проявляється на психологічному, мовному, світоглядному і релігійному рівнях.
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
1 ... 90 91 92 93 94 95 96 97 98 ... 288
Перейти на страницу:

— … Альоша, чи правда, що жиди на Пасху дітей крадуть і ріжуть?

— Не знаю.

— Ось у мене одна книга, я читала про якийсь десь суд, і що жид чотирьохрічному хлопчику спочатку всі пальчики обрізав на обох ручках, а потім розіп’яв на стіні, прибив цвяхами і розіп’яв, а потім на суді сказав, що хлопчик умер скоро, через чотири години. Ну й скоро! Говорить: стогнав, все стогнав, а той стояв і ним любувався. Це добре!

— Добре?

— Добре. Я іноді думаю, що це я сама розіп’яла. Він висить і стогне, а я сяду проти нього і буду ананасний компот їсти. Я дуже люблю ананасний компот. Ви любите?[538]

Ліза, повертаючись до історії з садистом-жидом, невипадково химерно повторює про ананасний компот, тобто про віру в ананасний компот, що асоціються з вірою в російську садомазохістську пропаганду антисемітизму, розраховану на несвідомий народ. Реакцією розумної Лізи на цю брутальну карамазовщину є істеричні суїцидні бажання на зразок: «Я уб’ю себе, тому що мені все бридко!»[539]

З допомогою іронічного погляду пані Хохлакової дотепно аналізується в романі Достоєвського російський ерос з його гіпертрофованим культом сексуального інстинкту. Частина друга, яка оповідає про любовні історії, має символічну на них вказівку — назву «Надриви». Розповідаючи Альоші про Івана Федоровича та його возлюблену Катерину Іванівну, Хохлакова говорить із щирим здивуванням: «Ах, якби ви тільки повірили, що між ними тепер відбувається, — то це жахливо, це, я вам скажу, надрив, це жахлива казка, якій повірити нізащо не можна: обоє гублять себе невідомо для чого, самі знають про це і самі насолоджуються цим»[540]. Рефлексуючий Альоша, намагається збагнути амбівалентний характер Катерини Іванівни, якій хочеться владарювати і підкорятися водночас, а владарювати вона може над його одним братом, а підкорятися — іншому. Від роздвоєного садомазохістського бажання, коли хочеться мати обох чоловіків, Катерина Іванівна впадає у химерні психічні терзання. Однак, спостерігаючи за її театралізованою поведінкою (в одну мить після емоційного надриву вона раптово перероджується, стаючи жінкою, яка абсолютно володіє собою і надзвичайно задоволеною з усього, що відбувається), Альоша ставить цілком правомірне запитання: «А що, коли вона і нікого не любить, ні того, ні іншого?»[541], а лише грає так, як грають комедії в театрі. «У мене як ніби прозріння, — розмірковує Альоша перед Катериною Іванівною. — Прозріння моє в тому, що ви брата Дмитрія, напевне, зовсім не любите… з самого початку… Та й Дмитрій, напевне, не любить вас тоже зовсім… з самого початку… Я, право, не знаю, як я все це тепер смію, але треба ж комусь правду сказати… тому що правди ніхто тут не хоче сказати…»[542]. Надрив означає потребу в ерогенному стражданні, що є сутністю садомазохістського еросу. «Чим більше він вас скривджує, тим більше ви його любите, — пояснює Іван Карамазов. — Оце і є ваш надрив. Ви саме любите його таким, яким він є, тобто ви любите його, коли він вас скривджує. Якби він виправився, ви його відразу покинули і розлюбили б зовсім»[543].

В одному з епізодів роману, зізнаючись про свою любов до Катерини Іванівни, Іван Карамазов промовляє фразу, яка, очевидно, відсилає до сюжету «Інститутки» Марка Вовчка, адже ця повість друкувалася російською мовою і мала популярність серед російських письменників: «Любов, якщо хочеш, так, я закохався в баришню, в інститутку. Мучився з нею, і вона мене мучила»[544]. У всіх любовних історіях Достоєвський постійно акцентує на садистському імпульсі в ерогенній чуттєвості російської жінки («А мучила-то вона мене як! — з прихованою насолодою згадує Іван Карамазов. — Воістину над надривом сидів. Ох, вона знала, що я її люблю! Любила мене, а не Дмитра…»[545]). Любовні сюжети роману Достоєвського нагадують сюжети творів Марка Вовчка, де жінок мордують або вони самі мордують. Аналізуючи жінок, Ф. Достоєвський всюди акцентує в їх портреті «якусь жорстоку рисочку»: російська жінка з її театралізованим ерогенним садомазохістським комплексом постає як «жорстоке серце». Такі жінки раптово впадають у розлюченість, несамовитість, яка поступово переходить у плачі й чарівне милосердя. Таким чином символізується ерогенний механізм, коли еротичне бажання означає бажання деспотизму або насолоди від рабства. На цьому ерогенному потязі, як іронізує Іван Карамазов, пристрасні, плотоядні карамазовці люблять народ і дітей. Невипадково, роман закінчується портретом Альоші Карамазова в оточенні хлопчиків, що пророчо відсилає до картин з Леніним в оточенні дітей, які маскують гомосексуальну перверзію імперського вождя. Лікар Герценштубе, який постійно з’являється в романі Достоєвського і нагадує психоаналітика, не може розібратися у російській плотолюбності, грошолюбності, народництві і тільки розводить руками.

вернуться

538

Там само. — С. 584.

вернуться

539

Там само — С. 585.

вернуться

540

Там само. — С. 183.

вернуться

541

Там само. — С. 189.

вернуться

542

Достоевский Ф. М. Братья Карамазовы. — С. 194.

вернуться

543

Там само. — С. 195.

вернуться

544

Там само. — С. 235.

вернуться

545

Там само. — С. 236.

1 ... 90 91 92 93 94 95 96 97 98 ... 288
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)