Втомлені гори

То принось завжди своє. 10.10.1988 р. ЯКЩО ХОЧЕШ ВОДИ Автомат у нас такий: Хочеш пить – по ньому бий! Бо як сильно не вгатить, То води не будеш пить. 18.8.1988 р. КАТЕГОРИЧНІ Помер старий категоричний Той, що завжди усіх повчав, Й хоч не любив тих, хто повчає, Та сам ніколи не мовчав. Категоричними не всі бувають, А більше всього – люди злі, Проте, і добрі забувають, Як поселяються в Кремлі. 14.5.1988 р. ОЧІ, ЯК СТРІЛИ Ну і очі! Ніби стріли, Ніби в бурю океан! І якщо вас перестріли – То готовся в... ресторан. 16.6.1998 р. ХУРДЕЛИЦЯ НАД МІСТОМ Видно, в полі стало тісно, Бо хурделиця над містом, І летять-летять сніжинки На каштани, на стежинки. Повлізали жінки в шуби, Чоловіки в кожухи, І сміються над Морозом: – Хі-хі-хі та хи-хи-хи. 9.12. – 12.12. 2001 р. РОЗДУМИ ПРО ЖІНКУ Дивлюсь на розкішні твої грудоньки, На губки, немов шоколадки, Й пригадую ті незабутні я дні, Як бігали в поле, на грядки. І ніби прощаюсь з минулим своїм, Чи варто шукать ненормальних? Раніше соромивсь про секс говорить, А зараз боюсь сексуальних. На жінку кидались ми всі, як леви, Та ті всі були, як тигриці, Бо варто до неї було підійти – Як тут же одержиш по пиці. А зараз ти їй покажи лише бакс, Й не треба нічого казати, І тут же хоч зразу веди її в "РАГС", Й не треба її вам вмовляти. За гривні, за марки або ресторан Таке тобі кожна покаже, Що вилупиш очі, неначе баран І путнього слова не зв’яжеш. Пропав інтерес до святого з святих, Все таїнство ніжності зникло, Що навіть і Місяць у небі притих, Щоб серце хоч трохи привикло. От, довели в нас до чого жінок Ті, що над нами усілись, дружок. 12.10.2001 р. ДЕ ШЕПТАЛИСЯ ГАЇ Там, де паслися телята, Де шепталися гаї, Задививсь на бровенята Я, дівчинонько, твої. До твоїх рум’яних губок Так і проситься душа, Як бджола на квітку влітку, Де квітує черемша. 30.8.1988 г. ЧОМУ ПОМИРАЮТЬ ЛЮДИ? Із Космосу на Землю вічно енергія лине, А квітка, як тільки дозріє – так тут же і гине. Що це: випадковість чи закономірність? Чи примха природи, Чи так, як у людей – надмірність? Отак і людина: Поки вона молода, ще дурненька, Вона – кохає і скаче, А коли виростить плід свій, Помираючи, плаче. Отож, хто хоче довго жити, То не спішіть ви зріти, Хоч під зрілістю розуміються Не лише діти. Не дарма ж люди говорять, І так говорила мати, Що ти вже так багато знаєш, Що пора вбивати. 30.10.2001 р. БОЖА КРАСА Боже мій! Яку красу Ти несеш у блузі. Як до неї я б хотів Притулитись в лузі! Як жаль, що вже біліє синь І що мені не вісімнадцять, А то б добрався до тих скринь, Де ти своє ховаєш щастя. Люблю красунь, в яких рум’янець Веселим зайчиком горить, А якщо ще й на вас погляне,– То й кров у серці аж скрипить. Які квіточки шовкові, Все вогнем палахкотить, Які губки, які брови. Як же їх не полюбить? 12.6.1993 р. КОЛИ БУЛО ТЕМНО Пам’ятаєш, Вєра, як були в Марії, Ти стояла поруч, опустивши вії. Ти тоді мовчала і дивилась в даль, А в очах світилась ніжність і печаль. Я тебе за плечі, як піринку, взяв, Що відчув, як в серці жайвір заспівав. Як в душі кипіло вічне і живе, Щось таке незаймане і привабливе. Губи повні Сонця, Місяця, краси, Ніби на листочках крапельки роси, Рад які побачить кожний пішоход, Що зібравсь за щастям вирушить в поход. Я стояв й не відав, з чого починать, Щоб тобі відкритись і "люблю" сказать? Ти ж немов калина на весь ліс цвіла. – В тебе ж є дівчина, – так відповіла. І вона весняна, ніжна, молода. – Але що ж робити, дівчинко моя, Я й тебе кохаю більше, ніж її, Та і поцілунки ніс я всі тобі. Коли в дім зайшов я – в царство темноти, То чомусь подумав, що в постелі ти.