Втомлені гори

А коли до неї доторкнувсь – мовчить, Що ж мені лишалося у той час робить? Ти прости, кохана, ти прости, прости, Я ж бо не питаю, де ходила ти? Ну пробач ти, зоре, дівчинко, моя, Ти така чудова, ніжна, молода. Очі у дівчини стали так блищать Що її невтомно став я цілувать. Ну пробач, кохана, і мене не лай, Глянь, які чудові Місяць, зорі, гай. – Що ж, тобі прощаю. Можеш штурмом брать, А дівчата мусять пробачать, мовчать. Й з того часу, люди, щоб не був Адем, До дівчат гуляти йшов я тільки вдень. 3..6.1959 р. РОЗДУМИ ПІД МІСЯЦЕМ Небо – скільки зору – без кінця і краю, Я стою над річкою, а чому – не знаю. Я дивлюсь на зорі, що над лісом світять, І на землю променем світлоніжним мітять. Може, вони хочуть серце моє вкрасти, А тому і мітять, щоб у ціль попасти. Може вони хочуть серце запалити, Щоб я міг кохану з двох одну любити. Тільки я й понині – сам, чому – не знаю, Очі карі й сині серцем всім кохаю. А тому й веселий і сумний, як хмара, Ну кому потрібна отакая кара? Поможи ж ти, травень, бо вже й сам не знаю, Що робити маю, якщо дві кохають? Щоб одна та ніжно зіронька світила, Щоб не тратив марно свій неспокій, милий. Тільки травень з поля подививсь на плавні, І сказав, що всі такі, хто родився в травні. Я пішов під лісом– а куди?– не знаю, Ну чому і досі ще я їх двох кохаю? Тільки сосни голосно шу-шу-шу – шепочуть, Я стою і думаю: що ж вони ще хочуть? Небо – скільки зору – без кінця і краю, Я брожу над річкою, а чому? – не знаю, Річка хвилі кидає, мов грозить зимою, Зрозумів я, зіроньки, що не буть спокою. І пішов, де зимують білі ведмедиці, Хай мене скупають у морській водиці. Серце мені кригою хай натруть досхочу, Щоб нарешті вияснив, з двох я котру хочу? Тільки серце кригою й трохи не взялосся, Крига вся розтанула, серце – зайнялося. І горить, і тліє, і болить й щемить, Може з вас хто скаже, як надалі жить? У пияцтво хлинуть, не писать вірші? Чи обох покинуть – спокій дать душі? 7.5.1959 р. РЕКЕТИР Він – рекетир і всі це знають, Та кожен ходить, як індик, –А що ми зробимо?– дід мовив,– Як в нього дядько – комірник. 17.7.2001 р. ЯКЩО ВИ ЧЕСНИЙ Які харчі – така й робота. Проте, як чесний ви мужик, Не дасть халтурить вам чеснота, Якщо до правди ти привик. 17.7.2001 р. СЯЮТЬ, ЯК ЗОРІ Сяють, як у небі зорі, Грудоньки дівочі, Через що з небес не зводим Ми до ранку очі. 14.4.2003 р. ЯК ВАС ПОЛЮБЛЯТЬ Хай навіть пси на вас плигають, Як вас полюблять – не спитають, В коханні так давно ведеться: Любе дермо – сріблом здається. В коханні там свої закони, Як підпирають в вас гормони. 14.4.2003 р. СЕКССИМВОЛ У всіх своє вподобання, І секссимвол тоже, Тільки в тих його немає, Хто уже не може. 14.4.2003 р. ЯК Є ШАМПАНСЬКЕ Нащо жасмін, Якщо сама, як квітка. І замість квітів Ти сама прийди. Навіщо нам весна, Якщо сьогодні літо, Якщо з тобою я, Ну а зі мною – ти? 30.8.1988 р. КОЛИ ПОДУМАЮ ПРО ТЕБЕ Ніхто так за мною Не бігав щоночі, Як милі твої І замрієні очі. Бо тільки про тебе Подумаю, люба, То де б я не був, А думки – біля дуба. 30.8.1988 р. ЯКЩО ПІДЕШ ДО МОРЯ Гукає песик: – Йдем до моря. А я йому, що не піду. А він: – Як підеш, то доріжку Хвостом до моря підмету. 19.8.1988 р. ОЙ, ТИ МОРЕ! Ой ти, море, як згадаю – Голова морочиться. А приїхала додому – Кисленького хочеться. 25.8.1988 р. КОЛИ НА СЕРЦІ ТУГА Немов за серце щось щіпає – Такая туга у мені, А осінь в душу заглядає Пекучим вогнищем стерні. 5.5.1988 р. ЙДЕ ДІВЧИНА По дорозі йде дівчина, Все село за нею мчить, Всі на неї поглядають, А вона, як танк мовчить. 3.8.1988 р.