Втомлені гори

Пригорни мене, мила, ще жарче, Пригорни мене ще раз і ще. Пригорнись, поцілуй і розслабся, Годі слухатись мам і бабусь, І тоді принесу тобі щастя Як колись твоїй мамі татусь. Хтось шукає в траві едельвейси, А я ніжну дівочу красу, Дай напитись мені ти кохання, І тобі я свого принесу. 20.11.1988 р. КОЛИ МЕНІ ТИ ПОСМІХНЕШСЯ Коли мені ти посміхнешся – Весь день співають солов’ї, І мов летять Єрота стріли, Як глянеш в очі ти мої. Скільки я бачив зір й сузір’їв, А ти залишилась одна, І хоч настало надвечір’я – А ти і досі ще моя. Бо ти була у мене й будеш, І слава Богу – назавжди, Бо знаю, що в житті ніколи Вже не знайду таку, як ти. Не знаю я, скількох ти мала І ще скількох ти будеш мать; Але тобі я все прощаю, За те, що вмієш чарувать. Коли даруєш посмішки людям, То веселішаєш і сам. 17.10.1988 р. СКАРБНИЦЯ Я їду автобусом "Київ – Житомир" І втягую осінь я в ніздрі з надвору. А хмарки на небі пливуть і пливуть І зиму вони за собою тягнуть. А хмарки на небі похожі на гори, Немов у тумані у нас косогори, Ви лише погляньте на ту всі красу, Яку я з дитинства у серці ношу. Бо то моя вічна душевна скарбниця, В якій приховав я волошки й пшеницю. Спалахує пам’ять вогнями дитинства, І ніжним коханням палає в душі, Пригадую вчительку Ганну Петрівну, Яка мене вчила писати вірші. 16.10.1988 р. БУДУЮ КОТЕДЖ Між горами влігся на поля туман, І під Сонцем гріє боки, як кабан. Ну а я будую все життя котедж, Щоб було де сісти і погрітись теж. 16.10.1988 р. ПРОХАЙ, ЩО ЗАБАЖАЄШ Що захочеш – зорі, Місяць – Все від мене ти прохай, Тільки те, що в тебе в блузі, Хоч на нічку-другу дай. Дай губами доторкнутись До отих твоїх красот, Боже, як же хочу взяти Я оті сунички в рот. На твої дивлюсь сузір’я, І в твою небесну синь, Що, скажіть, є краще в світі Від приваб з дівочих скринь? 17.9.1988 р. ЩОБ СТАТЬ ЩАСЛИВИМ Коли по полю ти ідеш І раптом вгледиш квітку, Не вірю я що обійдеш І побіжиш в повітку. Не вірю в сильних я жінок, Бо в слабості – їх сила, І що із дому утече, Як в гості запросила. Не вірю я, що ти пройдеш Ту квіточку-дівчину, Й для неї слова не знайдеш, Щоб стать й собі щасливим. Бо що то є за чоловік, /Хай там яка б причина/ Що зможе жінку обійти, Якщо він ще мужчина?! 15.5.1988 р. КОЛИ ДУША ВОГНЕМ ПАЛАЄ Твоїх очей торкнувсь очима – Душа в реакцію вступила. Не знаю спокію і сну Й скільки живу – до тебе йду. Душа вогнями запалала, Бо перевтілення прийшло, Як ти мені "люблю" сказала, І повела в своє село. 30.8.1988 р. КОЛИ СПИТЬ СТОЛИЦЯ Коли пройшли всі електрички Й заснув наш Київ мертвим сном, Просив всю нічку я вербичку: – Укрий мене своїм теплом. Гуляє Місяць над горою, Душа палає, ніби піч, О, як же хочу буть з тобою Й тобою ніжитись всю ніч. 8.10.1988 р. ДУБОЧОК Волошковий вогник Догоря з очей, А суворий погляд Прикрашав лице. Десь в веселім сяйві Посміхнувсь дубок, І наповнив душу Спалахом думок. Бо під тим дубочком, Як дівчам була, Першим поцілунком Душу обпекла. Тож, коли побачу Під селом дубок, Так до нього й хочу Підійти на крок. Може той дубочок, Як горщок без дна, Та під тим дубочком – Не одна була. Бо під тим дубочком, В тім краю дібров, Народилось диво З назвою "любов". Народилось перше Ніжне почуття, І відчула вперше, Що таке життя. Бо під тим дубочком Розігралась кров, Бо під тим дубочком Стріла я – любов. 7.8.1988 р. ЩО МАВ – ПОРОЗДАВАВ Уже нічого вам не дам, І мабуть, вже не дам нікому. Бо все що мав – пороздавав, Хоч і не збив як слід оскому. 12.12.1988 р.