Втомлені гори

Стане "вірною до гроба". Буде радувать і тішить, Як закоханих всіх Місяць. Бо в Криму один девіз: – Веселись, гуляй і тіш. 1.9.1988 р. ВЕЛИКЕ КОШЕНЯ Вечірні сутінки яскраві Ніч загасила за селом. І в чорнотемнім покривалі В село помчалася бігом. Через паркан, через віконця В будинок, крадучись, зайшла, І, мов велика чорна кішка, В кімнаті мовчечки лягла. А я лежу. Погладить хочу Оте велике кошеня; Воно ж лежить і не муркоче, А сон солодкий наганя. 8.9.1988 р. ЛЮБИТЕЛЮ ВИХІДНИХ КАЛИНІ І.М. Як буденний день настане – Старший майстер, ніби п’яний, А як прийде вихідний – Він – неначе заводний! Ось прийде, скажем, субота – Завжди в нього є робота. Що б робив наш шеф на ділі, Щоб Господь не дав неділі? А мораль така тут, друзі: Є й між старшими лакузи, Хочеш в старшеньких ходить – Мусиш й ще старшим служить. 7.10.1988 р. КУДИ МИ ІДЕМ? За Вкраїну без вкраїнців Вже відверто тільки й чуть. Скоро всю жидам державу За червінці продадуть. Ті хапають все, що можуть, А народ дурний мовчить, Бо в них бакси, бо в них гривні, Чом би нас і не купить? Бо розумним тре’ заводи, Ну а дурням папірці, Ну а потім всі ми будем В них сидіти на кінці. Обдирають нашу Неньку, Обіцяють всім гарем, То ж куди із папірцями, Люди добрі, ми прийдем? 16.6.1998 р. НІЧОГО НЕ ДОБИВСЯ Нічого в світі не добився, Бо з усіма і скрізь сварився. 12.12.1988 р. НЕ ЗАБУВАЙТЕ "ЕНЕЇДУ"! Законсервуйте мову для нащадків, Мої пісні, і болі, і любов, Щоб генетичні коди наших предків Не вивітрились з пам’яті дібров. Щоб стронцій ген зовсім не розмагнітив, А "старший брат" не вивітрив наш код, Не забувайте нашу "Енеїду" І Симоненка вірші про народ. І згадуйте козаччину й Шевченка, І як Гребінка більш ходіть в народ, Щоб не відмер тихенько, помаленьку Наш український славнозвісний код. Щоб не повірив в те ніколи Брюсу, Що в світі може зникнути наш код, Бо вас тоді судить не Боги будуть, А вас тоді судитиме народ. 12.11.1988 р. ТАКЕ МАЛЕ! Таке мале й таке... багатство Дівчина в пазусі несе, Нащо, скажіть, їй стільки щастя, Що аж додолу бідну гне? А я дивлюсь, немов вовчисько, На те багатство і боюсь. А раптом скаже те дівчисько: Хочеш, з тобою поділюсь! 19.8.1988 р. ЯКЩО ІДЕШ В ГОСТІ Всі вже стали, як шакали, Так, прем’єр зробив своє, Хочеш, щоб тебе вгощали – То принось усе своє. 11.5.1988 р. БУЛА ДЕРЖАВА Були в нас друзі і сусіди, Була в нас хата і село, А зараз вже нема і сліду – Його мов хвилями знесло. Була на всіх одна держава Й були на всіх одні пісні, А зараз в нас одні купони І скрізь кравчучки похідні. Були дешеві паляниці, А зараз скрізь, куди не глянь, В панів заморські колісниці, Ну а кравчучки всім рабам. Хтось десь згубив, говорять, талій, А де і хто – усі мовчать. Навіть, не знає пан Віталій, І всі усім "ура"! кричать. Дивлюсь я на боксерську грушу Й якщо відверто, то тужу, Нам крутять голови і душі, А я дивлюсь на все й мовчу. Кому ж я, "генії" служу? Щоб услужить якомусь тузу, Чи варто честь свою паплюжить?! 10.5.1988 р. МОСКОВСЬКИЙ КВАС В світі бачив все, що хочте, А таке я – перший раз, Щоб в житті не їв хтось сала І не пив московський квас. 11.5.1988 р. ПОКИ ЙОГО НЕ РОЗІЗЛИТЬ Робочий клас – бикам подібний, Він може вас і придушить, І може навіть буть покірний, Якщо із ним у душу жить. 24.8.1997 р. ВЛАДА, ЯК ЖІНКА Наша влада, як і жінка, Та, що з іншим ляже... Після того... хоч убийте – А правди не скаже. Ой, як гарно комуністи Небилиці в’яжуть, Що все роблять для людей, мов, А яких – не кажуть.