У задзеркаллі 1910—1930-их років

Власне творчість І. Костецького вирізняється надзвичайним жанровим розмаїттям — від прозової театралогії і краєзнавчих екзерсисів до театральних п’єс і модерністських новел, але жодне з творінь не живе за клясичними законами вибраного жанру. З дивовижною легкістю І. Костецький маніпулює своїм читачем, водячи його від однієї ілюзії до іншої через облудну реальність і дійсну фіктивність. Безперечно, література для нього — це безмежне поле для азартної гри в літературу.

Подібно до Дж. Джойса, І. Костецький підриває граматику з ортографією, легко поєднуючи архаїзми з неологізмами, а нормативність з розмовною і жаргонною лексикою. Особливо це помітно в його перекладах з В. Шекспіра, малознаних в Україні, серед яких «Гамлет», який і досі, майже через півстоліття, залишається куди актуальнішим навіть у порівнянні з останніми в часі варіяціями Ю. Андруховича, де поміж іншими попередниками автора-перекладача ім’я І. Костецького навіть не згадується. Залишаючи ці переклади часом незавершеними, сам І. Костецький ніби підкреслював, що література — це не кінцевий результат, а нескінченний процес, не натхнення, а копітка праця, в якій багато важить вибір прийомів і засобів.

Задля історичної справедливости варто навести зразки інтерпретації найзнаковіших, либонь, місць з «Гамлета» з-під пера відповідно Ю. Андруховича та І. Костецького, в яких і багатошарова семантика, й метроритмічні особливості ориґіналу, звичайно ж, прагнуть досягти еквіваленту української мови на сучасному етапі її розвитку. До того ж, «сучасність» кожен з перекладачів розуміє, річ ясна, по-своєму.

* * «Якась Гекуба! / Хто він Гекубі, хто йому Гекуба, / Що стільки схлипів?» (Ю. Андрухович) «Отак собі. Гекуба. / Вже так / по-панському-еспанському / казавши: / Хулі йому Гекуба, хулі він / Гекубі? На хріна йому?» (І. Костецький) «А я, / Гальмо, флегматик, / отупілий сплюх, / Фільозоф-недоріка, / неспроможний / Сказати врешті! ані слова досі / Про батька, що життя йому / й корону / Так ницо вкрали. Отже, / я боюся? / Хто скаже прямо: я / — банальний йолоп? / Проб’є цей череп? / Надає по лобі? / За ніс потягне? В очі наплює? / Хто спробує брехню / назад втоптати / Крізь горло в груди, / аж легені стисне?» (Ю. Андрухович) «А я? / Придурок, що гойдається / в байдарці / Івасиком-телесиком таким, / І човен води повен. Королівську / Життьову касу сявки закосили, / А я й ні пари з вуст. / Чи я ж дрефун? / Чи кумпол мені, може, розвалили? / За бороду по городу вели? / Набили носа? Брехнями / напхали / Горлянку аж углиб / легенів? Хто? / Ніхто. Я сам. Нероба. / Фат. Стиляга. (І. Костецький)